Спогади, туга, любов (за віршем «Видиш, брате мій…»)
Твори Богдана Лепкого, які повернулися в Україну, читаються з великою цікавістю. Літературний спадок поета — це втілення української культури, історії з прадавніх часів до середини XX століття.
Богдану Лепкому довелося мешкати в Кракові. Там поет спостерігав драматичні картини життя українців, які саме через це місто рушали у незнані світи на пошуки кращої долі. Ці спостереження згодом вилилися в поезії «Видиш, брате мій…», яка справедливо вважається одним із шедеврів української лірики.
Не раз поет бачив у надвечірньому небі журавлів, які сумно курличуть, залишаючи рідний край. Ці птахи нагадали йому земляків-українців, які змушені від’їжджати з країни своїх батьків. Рядки поезії сповнені меланхолічним настроєм:
Чути: кру! кру! кру!
В чужині умру,
Заки море перелечу,
Крилонька зітру…
Ламаються стрункі журавлині ключі. Знесилені птахи падають. Вітер б’є в очі. Так складають голівоньки в чужих краях і співвітчизники. У серці поета народжувалися зворушливі рядки про українських емігрантів «Збридло серце, збридла любов, отруєне тіло, і крила вже поламані». У цій безнадії, навздогін журавлям поет каже, що слід журавлиного клину губиться в синіх хмарах, і їхній шлях безкінечний.
У кожному рядку вірша «Видиш, брате мій…» звучить безмежна трагедія людини, яка раз і назавжди втрачає Батьківщину. Чи отримає ця людина своє щастя? Чи просто зробиться ще однією жертвою ностальгії?
Брат поета поклав цей вірш на музику, і пісня скоро облетіла весь український світ. Коли почалася весна, у бій за волю пішов легіон січових стрільців і поніс цю пісню на Україну. За кривавих років Першої світової війни віршу «Видиш, брате мій…» судилося стати народною піснею. Популярність її поширювалася. Слухачі та виконавці відчували, що це — реквієм тим, хто поліг на полі слави.
Понад вісімдесят років вірш Богдана Лепкого “Видиш, брате мій…» нагадує нам про трагічну долю українців, що змушені були їхати в невідомість, аби тільки не померти з голоду, а навздогін їм гіркими слізьми плакала рідна земля. Понад вісімдесят років цей вірш побутує як народна пісня, бентежачи душу кожного українця, в якому куточку планети він би мешкав.