Січові стрільці — борці за Україну (за віршем «Набік життя, журбо дрібна…»)

«Відлітають сірим шнуром журавлі у вирій» — ця пісня знана всюди. Її рядки багато років мандрують далекою Аргентиною, Австралією, Канадою, Німеччиною. Лише ім’я автора пісні було довгий час невідомим. Багато хто вважав, що слова й музика цього твору — народні.

Зовсім не дивно, що ім’я Богдана Лепкого навмисне приховувалося. Золоті слова його меланхолічних сумних поезій не мали ніякого відношення до соцреалізму, який панував у тодішній літературі. У своїх віршах Богдан Лепкий змальовував правдиві картини життя. Відтворював автор і найтрагічніші сторінки нашої історії, спонукаючи читача замислитися над питанням: хто такі українці? звідки вони? Саме тому ідеологи від літератури раз і назавжди заборонили друкувати твори Лепкого. Поет отримав ярлика буржуазного націоналіста, поета песимізму й зневіри, навіть фашиста.

На початку XX століття вірші Богдана Лепкого про січових стрільців були дуже важливими як для Галичини, так і для всієї України. У цих поезіях розповідаться про боротьбу за визволення Батьківщини, про українську державність, а головне — про славетних синів України, які билися зі зброєю в руках. Свого часу саме січове стрілецтво було найпершою школою нормування національної самостійності. А його існування — ще одним доказом віковічного прагнення українців до незалежності. У 1916 році Богдан Лепкий видав збірку віршів, яка присвячена загиблим.

Це могутній реквієм тим, хто віддав життя за волю країни. Саме в цей період написана поезія «Набік життя, журбо дрібна…».

Ліричний герой цього вірша — віддана національній ідеї, цілеспрямована, безстрашна людина. Її серце сповнене непоборним прагненням прокласти дорогу до нового, кращого життя. Нове життя України – ясний день, наповнений “побідним дзвоном”. Сучасність, яку перемагають герої — це темний бір горя. Він майже зогнив, але все одно залишається небезпечним:

Гримить топір, валиться бір,

Тріщать гнилі колоди.

То там, то тут на шлях падуть

Останні перешкоди.

Бір чинить опір, насилаючи на борців грім і бурю, стогнучи, мов дикий звір. Але героям не можна зупинятися. Останні перешкоди мають бути подолані. Треба лише відкинути геть марні тривоги й дрібну журбу життя:

Ти, громе, бий! Ти, буре, вій!

Не знаю я тривоги.

Крізь горя бір у щастя двір

Прорубую дорогу.

Вірш «Набік життя, журбо дрібна…» є справжнім гімном, присвяченим січовим стрільцям — борцям за визволення України. Богдан Лепкий наголошує, що лише через боротьбу можна ввійти в нове щасливе життя. Усі, кому не байдужа доля рідної землі, повинні стати до лав борців, щоб разом виборювати світле майбуття рідної Батьківщини.

 

Спогади, туга, любов (за віршем «Видиш, брате мій…»)
Поетичне вираження любові до матері-землі у віршах «Спасибі», «Розмова з другом»

Залишити відповідь