Любов до рідного краю у творах «Заспів», «Видиш, брате мій…»

Під небом дальньої чужини,

Де хуги носяться одні

До тебе, кращої дружини,

Складаю я свої пісні.

П. Грабовський

Богдан Лепкий — талановитий український поет. Вся його творчість пройнята любов’ю до рідної землі – Поділля, яку він не забував, навіть живучи в еміграції в Польші.

У своєму вірші «Заспів» поет наголошує на тому, що його корені глибоко вросли в український ґрунт. Богдан Лепкий вважає, що його виховала природа рідного краю: «вітер рідного Поділля», «запах степового зілля.” Надзвичайний вплив на формування його як особистості справила і народна пісня: «веселий спів весільний», «сумний плач похоронів», і «звук підгірської трембіти», і «голос недалеких дзвонів». Але найсильніше враження на поета з дитинства справили страждання рідного народу — «крик неволеного люду».

Цей крик, а також свою Батьківщину він не зможе забути ніколи. За нею він сумує в еміграції:

В чужині умру,

Заки море перелечу,

Крилонька зітру..

У розпачі Богдан Лепкий мріє подолати «безконечний шлях» до Батьківщини та полетіти додому разом з лелеками.

У мене виникає надзвичайна симпатія до поета та співчуття до нього. Я полюбила щиру та ніжну лірику Богдана Лепкого, сповнену ностальгії і спогадів про рідний край.