Спочатку було Слово… Твір 11 клас
Українське Слово… Довгим і тернистим був шлях його розвитку. Воно було «скутим орлом», проте завжди сягало висот, з чорнозему і ранкової роси зуміло прорости на ґрунті, покритому утисками, заборонами і паплюженням, щоб утвердити себе на ниві світової літератури.
Слово – це простір, у якого немає меж, бо він безмежний. Цей простір не визнає поняття «смерть», бо не знає, що це таке. Він не перетинається з площиною буденності. Тут свої закони і непересічні авторитети, своя «правда, і сила, і воля». Тому Слово, як той Фенікс-птах, має здатність до самовідтворення.
Слово – це серце творця, чесні очі його душі. Це тиха молитва Матері у храмі Істини Віри, Надії. Це іскра, дарована Богом генію, проте водночас це і хрест, який він змушений нести через усе життя. Це Голгофа, на яку сходить митець у пошуках Правди. Українське Слово – велика книга минулого, сьогодення і майбутнього, читаючи яку, кожна людина має зрозуміти і світлі, і темні сторінки життєпису України.
Складним був шлях українського митця Слова. Це і безкінечна перевірка стійкості духу, вірності народу, усвідомлення свого призначення, неминучість вибору. Це і невизнання, а потім…
поступове знищення… Чомусь завжди правду говорити важко. Звичайно, легше зробити вибір фізичного самозбереження, писати за «вказівкою». А тоді… морально поховати себе, яскраві фарби «сонячних кларнетів» залити чорнилом ідеології – і ти вже не творець, а лише частка зруйнованої сфери. Але справжні творці…
Бачу пекельні муки прикутого до холодних стін Саксенгаузена Олега Ольжича. Проте крику болю і розпачу не чую. Є лише твердість Слова і усвідомлення свого призначення:
О очі мої гарячі,
Уста мої сірі, спраглі,
Що бачите тільки Сонце,
Щоб тільки кричати Правду!
Бабин Яр… Холодний зблиск очей натовпу, колючий погляд служителів каральної системи, проте в гордому зорі Олени Теліги – ні сльозини каяття.
Василь Стус… Ще одна «дорога болю», ще одна доля, закарбована навіки в пам’яті української землі, ще одна душа, що не зламалася, ще одна жертва злочинної політики. Людина, яка не дозволила розтоптати свою душу, поет, який зберіг свою ауру духовності і філософію Слова стійкими і високими.
Україна благословляє своїх дітей, які стали на сторожі Слова, щоб віддано служити храму, де читав свої молитви- думи Шевченко, де яснів високим духом Ольжич, де гідно трималася Олена Теліга, де зійшли на свою Голгофу Юрій Литвин, Олекса Тихий, Василь Стус… Це люди, які мали Божу Іскру, несли Слово Правди і водночас прийняли Божий хрест.