«Во всем мне хочется дойти до самой сути…» (про поезію Б. Л. Пастернака)
Цель творчества — самоотдача,
А не шумиха, не успех.
Б. Пастернак
З перших років свого творчого шляху Б. Пастернак був прибічником правди. Намагаючись запам’ятати найбільш точно у всій складності ту або іншу мить життя, він поспішав утілити все сум’яття вражень у віршах, іноді не турбуючись про те, щоб вони були зрозумілі. Пафос молодого поета — неприборкане, шалене захоплення від життя, його приголомшує хаос запахів, барв, звучань і почуттів.
Сестра моя — жизнь и сегодня в разливе
Расшиблась весенним дождем обо всех,
Но люди в брелоках високо брюзгливы
И вежливо жалят, как змеи в овсе.
Книга віршів «Сестра моя — жизнь» створювалася ним у перший рік революції, коли все звичне, рутинне летіло шкереберть. Разом із зломом устоїв руйнувалися і підвалини літературного стилю, тому творчість раннього Б. Пастернака близька до нових течій у поезії.
З усіх поетів свого покоління він був найосвіченішим: володів чотирма мовами, був прекрасним піаністом.
Музична образність є у багатьох віршах поета.
О, знал бы я, что так бывает,
Когда пускался на дебют,
Что строчки с кровью — убивают,
Нахлынут горлом и убьют!
Когда строку диктует чувство,
Оно на сцену шлет раба,
И тут кончается искусство,
И дышат почва и судьба.
Творчість зрілого Пастернака перестала бути неприборканою, вона підкоряється його творчій волі. Вірші стають лаконічними і стрункими, у них відчувається сила і яскравість.
Особливе місце в ліриці поета займає природа, про яку він писав, як про події власного життя. Він нескінченно радіє усьому: і відлигам, і заходам, і снігам, і дощам:
Природа, мир, тайник вселенной.
Я службу долгую твою,
Объятый дрожью сокровенной.
В слезах от счастья отстою!
У вірші «Знову весна» він говорить про «очарування і диво» пробудженого струмка.
Ах, это сызнова, верно, сегодня
Вышел из рощи ночью ручей,
Это поистине новое чудо,
Это, как прежде, снова весна.
Это она, это она,
Это ее чародейство и диво.
У віршах «Стога», «Оранка» неважко впізнати пейзаж, який він щодня бачив із вікна своєї кімнати: плакучі верби, річку, а за нею — цвинтар.
Для Б. Пастернака головною є правда життя, та її мить, яку він запам’ятовує.
У 50-ті роки лейтмотивом нового циклу віршів стає самовіддача.
Цель творчества самоотдача,
А не шумиха, не успех.
У вірші «Весілля» він пише:
Жизнь ведь тоже только миг,
Только растворенье
Нас самих во всех других,
Как бы им в даренье.
Ці вірші перегукуються з раннім циклом віршів поета «На ранніх поїздах», коли він опинився у вагоні, вщерть наповненому «простими людьми». Своє почуття до народу він назвав обожнюванням.
Сквозь прошлого перипетии
И годы войн и нищеты
Я молча узнавал России
Неповторимые черты.
Стиль пізнього Пастернака — це особлива ясність, виразність, просвітлення. Але просвітління не означає спокій. У ньому залишилася колишня ненаситність душі, прагнення зрозуміти й осмислити незбагненні радощі, протиріччя і трагедії життя.
Во всем мне хочется дойти
До самой сути.
В работе, в поисках пути,
В сердечной смуте,
До сущности протекших дней,
До их причины,
До основанья, до корней,
До сердцевины.
Все время схватывая нить
Судеб, событий,
Жить, думать, чувствовать, любить,
Свершать открытья.