Мої роздуми над рядком Б. Л. Пастернака

В стихи я б внес

дыханье роз,

Дыханье мяты,

Луга, осоку, сенокос,

Грозы раскаты.

Б. Пастернак

Завжди важко говорити про якийсь окремий вірш у творчості будь-якого поета: він висловив себе в усьому, що написав. Але ще більш складно говорити про поета, який збирався стати музикантом. Знаходячись під впливом музики О. М. Скрябіна, Борис Пастернак шість років серйозно займався композицією. Але усе ж талант поета в його душі здобув перемогу над музикантом. Таким чином з’явився один із кращих поетів Росії XX століття, пред ставник поезії «срібного віку», член футуристичної групи «Центрифуга».

На початку нашого століття, особливо в післяреволюційний період, черговими темами були будівництво нового життя, ентузіазм, любов до партії, а Пастернак писав про ліс, траву, любов, поезію, диво людського існування.

Це були «рядки з кров’ю» не тільки тому, що поету прийшлося дорого за них розплачуватися, але і тому, що кожний з них народжувався в напруженій праці.

Во всем мне хочется дойти

До самой сути.

В работе,

В поиске пути,

В сердечной смуте.

Для поета робота, пошуки життєвих основ, спроби розібратися в собі й у людях — сенс життя. Саме тому наступна строфа цього вірша поглиблює образ: хочеться зрозуміти сутність усього, дійти «до основ, до коренів, до серцевини».

А от далі мова йде про сутність поезії, про призначення її, як розумів це поет: схоплювати «нить подій», відкривати нове в житті. Мені здається, що все це поет бачить у «властивостях пристрасті, лише вона спроможна штовхати людину на пошуки прекрасного, неповторного».

Ті, хто спілкувався з поетом, відзначали його надзвичайну здатність одухотворяти усе в навколишньому світі. У нього усе взаємозалежно, нероздільно, звук і зоровий образ набувають неймовірної об’ємності.

Ты в ветре, веткой пробующем,

Не время ль птицам петь,

Намокшая воробышком

Сиреневая ветвь!

Це інший вірш, але як точно він передає таємницю поезії Пастернака. Ви запитаєте: у чому полягає цей секрет? По-моєму, поезія Пастернака, як і навколишній світ, живе своїм життям. Саме про це поет говорить наприкінці вірша «Во всем мне хочется дойти до самой сути», порівнюючи поезію з музикою Шопена:

Так некогда Шопен вложил

Живое чудо

Фольварков, парков, рощ, могил

В свои этюды.

За цією строфою мені чується музика Шопена, блискуча, легка, схвильована. Поет, обдарований талантом і пристрастю до роботи, і нас змушує замислитися багато над чим. І насамперед от про що: невже ці прозорі і легкі рядки,у котрих немає, по-моєму, ніякої муки, — теж «рядки з кров’ю»? А здається, що написані вони на одному подиху. Але усе ж фінал вірша дуже напружений, і цим Пастернак, як мені здається, намагається висловити непевність майбутнього, долі:

Достигнутого торжества

Игра и мука —

Натянутая тетива

Тугого лука.

«Во всем мне хочется дойти до самой сути…» (про поезію Б. Л. Пастернака)
«Мы живем, под собою не чуя страны…» (тема трагедії О. Е. Мандельштама)

Залишити відповідь

Your email address will not be published / Required fields are marked *