Творчий всесвіт Василя Симоненка. Твір 11 клас

Василь Симоненко належить до плеяди митців-шістдесятників, творчість яких припала на час, який назвали «хрущовською відлигою».

Після смерті Сталіна відбулося викриття культу його особи, а короткий від­хід від жорстокої сталінської тоталітарної системи і спроби її реформування в на­прямку лібералізації, гуманізації політичного та громадського життя викликав не­бувале піднесення творчих сил молодого покоління митців. Саме на цей період припадає розквіт творчості Василя Симоненка.

Писати Симоненко почав ще в студентські роки, та видавали його твори не­охоче. За життя поета вийшло лише дві збірки поезії: «Тиша і грім» у 1962 році і «Лоскотон» у 1963 році. Більшість творів популярного поета збереглося в руко­писних збірках, в альбомах друзів, у самовидавних книжках. Головна тема цих ві­ршів — любов до України, сатира на радянський лад, зображення безправного життя простих людей, таврування великодержавного шовінізму. У багатьох тво­рах поет говорив про людську гідність, про власне «Я». Характерним у цьому пла­ні є вірш «Я…», уявний діалог ліричного героя з чинушою, для якого людська гід­ність — це лише пустий звук. Він тупо дивиться «очицями, повними блекоти», і безапеляційно заявляє: «Дарма ти себе уявляєш пупом, на світі безліч таких, як ти». Ці слова звучали «одержимо і люто», бо йому не дано було зрозуміти людину, яка поважає себе, свою людську гідність. Ліричний герой, спосіб мислення яко­го повністю відповідає світовідчуттю автора, впевнений, що «на світі безліч та­ких, як я, але я, їй-богу, один». Що б не сталося, як би на нього не тиснули, його гордість ніколи не стане навколішки, ніколи він не схилить голову перед людь­ми, які виявляють неповагу, зверхність до інших. Ліричний герой гордо заявляє:

У кожного Я є своє ім’я,

На всіх не нагримаєш грізно,

Ми — це не безліч стандартних «я»,

А безліч всесвітів різних.

Таких, як ліричний герой, більшість. Автор упевнений, що саме такі люди складають «народу одвічне лоно», океанну вселюдську сім’ю; що поважати в жит­ті можна тільки того, хто поважає інших людей.

Василь Симоненко прожив на світі лише 28 років, але встиг зробити стільки, скільки багато митців так і не зробили за свій довгий вік. Усю свою творчу насна­гу й любов поет віддав рідному народу, батьківщині. Україна для поета — це рідна земля, жінка, мати, кохана, рідна мова, прості робітники й селяни. Поет ніколи не пристосовувався до складних життєвих обставин, сміливо виступав проти не­справедливості, навчав цінувати своє «Я», не ставати на коліна перед бездушними чинушами, не відмовлятися від боротьби за себе, за свій внутрішній світ. Симоненко вмів любити, але вмів і ненавидіти. У багатьох його збірках твори, сповнені ніжності й любові, стоять поряд із віршами, наповненими нищівною критикою. Пристрасні рядки рвалися з нього на папір, бо він хотів, щоб його голос почули. «Про літературну кар’єру не думаю. Але писати буду, поки не здохну…» — звірявся Симоненко у листі другові.

Коротка життєва дорога Василя Симоненка виявилася дорогою в безсмертя. Поетові твори поставили в житті суспільства орієнтири, щоб ми не збилися з дороги, не йшли манівцями до високої мети.