Тема самотньої людини у творчості М. Лєрмонтова. Твір 9 клас

Скачати повний твір

Я думал: «Жалкий человек.
Чего он хочет!., небо ясно.
Под небом места много всем.
Но беспрестанно и напрасно
Один враждует он – зачем?»
М. Ю. Лермонтов. Валерик

Лірика М. Ю. Лермонтова ніколи не перестане захоплювати й хвилювати читачів. Останнім часом ми все частіше звертаємося до забутої нами духовної спадщини, відкриваючи в ній нові грані, що змушують нас зовсім інакше подивитися на світ, на ті або інші явища життя. Тема самотньої людини спонукає думати про суть особистості генія, його творчості, що об’єднує нас із цією людиною. Рання смерть матері, розлука з батьком, якого йому забороняли бачити, – такі перші гіркі враження дитинства поета. Необхідно було мати великий запас душевних сил, непереможне прагнення жити, щоб не скоритися обставинам і вийти переможцем із протиборства з ними.

Майже в кожного поета є вірші, що вважаються програмовими, тобто такими, в яких творець висловив своє поетичне кредо. Для розуміння суті поезії М. Ю. Лєрмонтова величезне значення має його знаменита «Дума».

Відштовхуючись від особистих переживань, ліричний герой «Думи» переходить до широких узагальнень. Він самотній, але його хвилює і доля покоління. Поет стверджує, що людина не може існувати тільки власними інтересами, відмовляючись від громадянського обов’язку.
Відомо, що більшість віршів мала багато варіантів чорнових «нотаток» . Поет ніби намагається розглянути тему з різних боків, шукаючи найточніших висловів, влучніших метафор.

У вірші «Гляжу на будущность с боязнью…» поет відчуває стан прозріння. Від особистих переживань він переходить до роздумів над долею суспільства. Перші рядки – це ще розповідь про особисте:

Гляжу на будущность с боязнью,
Гляжу на прошлое с тоской
И, как преступник перед казнью,
Ищу кругом души родной…

Тепер дивіться, як розгортається рядок «Гляжу на будущность с боязнью» в трагічну думу про все покоління:
Печально я гляжу на наше поколенье:

Его грядущее – иль пусто, иль темно…
Читаємо далі:
Земле я отдал дань земную
Любви, надежд, добра и зла…

Читаєш, і відразу виникають у пам’яті слова:

К добру и злу постыдно равнодушны,
В начале поприща мы вянем без борьбы…

Якою гіркотою наповнені ці рядки! Адже не про фізичну малодушність говорить М. Лєрмонтов. Не співчуття, а зневагу викликають саме духовні раби. Читаємо далі:

Я в мире не оставлю брата,
И тьмой и холодом объята
Душа усталая моя.

Надія на своє покоління залишає поета, він вже не вірить, що воно зможе відірватися від того ґрунту, на якому існує, піднятися вище, дати світові щось прекрасне, щоб залишитися в пам’яті нащадків:

Толпой угрюмою и скоро позабытой
Над миром мы пройдем без иіума и следа…

Поет – один із цієї юрби, але він не хоче злитися з нею. Трагічний голос покоління звучить в унісон із самотнім голосом поета.
Таким чином, тема самотності обумовлена не особистою долею М. Лєрмонтова. Вона відбиває стан російської суспільної думки періоду реакції. Тому-то в ліриці поета і зайняв значне місце самотній бунтар, протестант, що ворогує з «небом і землею» , бореться за свободу людської особистості, передчуває власну передчасну загибель.
Почуттям самотності наповнені й вірші про природу. Самотньо ростуть сосна й пальма.

На севере диком стоит одиноко
На голой вершине сосна…
…Одна и грустна на утесе горючем
Прекрасная пальма растет.
Вот старый утес: …Одиноко
Он стоит, задумался глубоко.
И тихонько плачет он в пустыне.

У ліричному, глибоко схвильованому монолозі «Выхожу один я на дорогу…» , написаному М. Лєрмонтовим незадовго до смерті, поет ще раз звертається до теми загальнолюдської, намагаючись зробити підсумок своїм власним прагненням і чеканням, накреслити мету своїх творчих пошуків:

Что же мне так больно и так трудно?
Жду ль чего? Жалею ли о чем?
Уж не жду от жизни ничего я,
И не жаль мне прошлого ничуть;
Я ищу свободы и покоя!
Я б хотел забыться и заснуть!

Надії немає, залишається тільки спокій, але це не спокій досягнення, а спокій зневіреності й смерті.

Той же пафос звучить й у вірші «И скучно и грустно…» . Перед нами постає людина з «юрби похмурої», що живе в роки важкого лихоліття. Страшна духовна роз’єднаність з іншими людьми – прямий наслідок тих умов, у які вона потрапила з вини часу. Поет дає нам змогу бачити, наскільки далеко зайшла хвороба суспільства. Уявлення про життя як «про рівний шлях без цілі» породжує відчуття марності бажань – «что пользы напрасно и вечно желать?..» Рядок «И ненавидим мы, и любим мы случайно» логічно приводить до гіркого висновку: «На время – не стоит труда, а вечно любить невозможно» . Отже, знову той самий спокій, що є ніби найкращим виходом з гіркого становища.

Недарма з’являється у М. Лєрмонтова й образ Печоріна, що нудить життям, нехтує його й самого себе й у той же час поспішає за життям, жадібно ловить його враження. У вірші «И скучно и грустно…» і в романі «Герой нашого часу» поет, говорячи про дружбу, про вищі духовні прагнення, про сенс життя, про пристрасті, намагається досліджувати причини незадоволеності своїм призначенням у житті.

Особливістю лермонтовського генія є напруженість і зосередженість думки на собі, на своєму «я» , жагуча сила особистого почуття. Ми не знайдемо у М. Лєрмонтова тієї прямої відкритості всьому задушевному, що так зачаровує у поезії . О. Пушкіна. Ці поезії – неначе болючі рани, що ніколи не заживають.

Скачати повний твір
И скучно и грустно, и некому руку подать…» (За творами М. Лермонтова). Твір 9 клас
Мертві душі» – поема про Росію. Твір 9 клас

Залишити відповідь

Your email address will not be published / Required fields are marked *