Собор як символ духовної краси людей (За романом О. Гончара «Собор»). Твір 11 клас

Кожен визначний твір знаходить своє місце в літературі залежно від того, як він збагачує наше розуміння краси і призначення людини, які актуальні питання порушує. «Собор» – шостий роман Олеся Гончара, письменника, увінчаного всіма можливими нагородами, Цей твір виконав не стільки інструменту розвалу, скільки єднання, соборності сил українства для творення нового демократичного устрою життя. Така книга важить більше, ніж просто видатне літетурне явище.

Що таке, власне кажучи, собор у «Соборі» ? Цілком конкретний християнський храм, збудований козаками після розгрому Січі. Але собор водночас і втілення високого духу народного. Він, як рентген, просвічує уми, душі, позиції, велич і благородство, підлоту і звиродніння. Цей собор став епіцентром конфлікту між різними людьми, між духовністю й бездуховністю. Собор постає перед нами як диво довершеності народної архітектури, народного бачення й розуміння краси, як пам’ятка історичного минулого народу з часів, коли запорожці після розгрому царицею Січі змінили зброю на книги і розбрелися ченцями по світу. Як уособлення свого героїчного минулого, «козацької республіки» спорудили цей собор на згадку нащадкам про волелюбних предків, захисників Вітчизни, як утілення сумління й нескореності духу народу.

Собор як духовну субстанцію ми пізнаємо переважно через сприйняття Миколи Баглая. Його розумінню цінності історичної пам’ятки протистоїть вороже ставлення до нього з боку Володьки Лободи і тих покидьків суспільства, що вчинили в соборі дику оргію і на його порозі тяжко поранили Миколу. Позиція Миколи – це позиція всіх мешканців селища, тільки ще категоричніша. Одні люди постійно думають про собор, схиляються перед його красою і величчю, інші – не думають про те, що його може не стати, уважають його природною й невід’ємною частиною свого життя. Але коли селищем поповзла чутка, що собор мають руйнувати, коли з нього зник охоронний знак, тоді виявилось, що кожний до собору небайдужий, що він – їхня святиня. Тоді й Вірунька, і Леся-фронтовичка, і Костя – сліпий танкіст, і Шпачиха, і всі, хто живе по правді, збагнули, що йдеться не просто про занедбану будову – йдеться про їхні честь і сумління, про саму духовну суть їхнього існування. На адресу руйнівників були сказані гострі, але справедливі слова: «Сволоцюги!».

Микола Баглай уважав, що є в соборі вільний дух натхнення, любов висока. Він все частіше задумується, чи створить кожен з нас щось рівне йому, щось краще від нього, таким чином, для хлопця собор стає мірилом сенсу власного життя, його надбань і звершень.

Собор у Миколиній уяві постає в одному ряду з таким творіннями рук людських, як заводи і палаци, з такими нерукотворними цінностями, як Дніпрова сага, діброви і плавні, як велична ріка. І про що б не писав письменник, він бачить собор передусім як велич духу, як мірило совісті, як докір недбальцям і користолюбцям. Це ж вони довели визначну архітектурну споруду до убогого стану.

Олесь Гончар виступає проти тупої обмеженості чиновників, які не бачать різниці між релігією і самою спорудою – витвором людського генія, символом народних уявлень про красу і справедливість.

Письменник засуджує горе-керівників, які наївно гадають, що коли зруйнують собор, то в їхньому населеному пункті всі стануть невіруючими. Без цих соборів ми не збережемо, не збудуємо своєї держави, не постанемо у світі як незалежний народ.

Відображення трагізму епохи і сподівання на нове життя в ліриці В. Симоненка. Твір 11 клас
Бережіть собори ваших душ. (За романом О. Гончара «Собор» ). Твір 11 клас

Залишити відповідь

Your email address will not be published / Required fields are marked *