Роман-хронiка Василя Барки “Жовтий князь” – широке полотно вiдтворень трагедiї голодомору

Хто знав, хто вiв смертям i стратам лiк?
Де фiльм, який нам показав би голод?
Отой проклятий 33-й рiк?

Голодний 33-й рiк! Скiльки горя, слiз, смертей?! Страждала Україна, страждали старi й малi, сподiвались на краще, але не бачили його нi восени та взимку 32-го, нi навеснi та влiтку 33-го. Досить надовго прикрива ли цю трагiчну сторiнку людської пам’ятi. Та чи можна таке приховувати? Не недорiд з’їдав людей, а тоталiтарна сталiнська система. Настав час – i вiдверто заговорили. Чи не найвiдвертiше, не найвичерпнiше розповiв нам про голодомор невiдомий донедавна Василь Барка – наш український письменник з дiаспори. Переживши цю трагедiю, вiн мав повне моральне право бути суддею, але В. Барка вiдвiв собi iншу роль: “Свiдок для суду – розповiдати, що сталось у життi”. 25 рокiв вiн виношував у своєму серцi, як незагойну рану, болючi спогади про голодомор. Та час все ж настав – i 1961 року з’явився високохудожнiй правдивий твiр про голод “Жовтий князь”.
На сторiнках роману вiдтворено всi подробицi лихолiття, пережитi нашим народом i самим В. Баркою. Головна частина у творi – це власнi спостереження i враження. Закарбувались у пам’ятi письменника тi образи: голоднi, виснаженi, пухлi вiд голоду люди; бачив, як важко було їм ходити – сили не було; бачив i мертвих. I всi свої болi передав у романi через реалiстичне зображення нещастя в сiм’ї селянина Мирона Катранника, боротьбу темряви зi свiтлом, Бога з дияволом, людини з людиною. Його хвилює вiчне болюче питання: для чого людина приходить у цей свiт? А щоб дати вiдповiдь, Барка знайомить нас з численними рiзноплановими образами, а умовно дiлить їх на людей-варварiв i людей-жертв.

Партiєць Отроходiн – найяскравiший представник людей-варварiв. Вiн слiпо виконує партiйну волю: “Забрати хлiб увесь! До зернини!” А хто такi хлiботруси, хлiбохапи, хлiбобери? Люди без iменi, вони втратили людську подобу, а прийняли варварську, сатанинську, це вони викошують голодною смертю українських селян. Головнi ж винуватцi людського лиха присутнi незримо. Ми бачимо портрет вождя свiтового пролетарiату: “Охрою горить вигляд iстоти, що нiма до сльози i хижа до життя”.

З невичерпним горем i спiвчуттям В. Барка розкриває характер селян-гречкосiїв. Вiн розповiдає про справжнiх мученикiв, про родину Катранникiв, про український народ. Вiн називає жертви переслiдування i гонiння, болiсно сприймає їхнi пережитi страждання. Немов на пiдтвердження цiєї думки, Василь Барка створює свiй календар:

вересень – розбоєнь
жовтень – худень
листопад – пухлень
грудень – трупень
сiчень – могилень
лютий – людоїдень
березень – пустирень
квiтень – гумень.

Iз вражаючою силою i правдивiстю автор показує, як українська земля, що завжди несла радiсть хлiборобовi, який горнувся до землi, жив у гармонiї з природою, перетворилася для селян у зону смертi, могилу… Дехто iз селян не мiг збагнути, хто ж спричинив їхнє лихо, а тому вiрили у прихiд антихриста. Вони були охопленi мiстичним жахом, бо не могли зрозумiти абсурдної логiки винищення своєю владою своїх же людей i тому вiрили, що наближається кiнець свiту. Зляканi, вони в усьому вбачали знаки бiди: в бiблiйному числi 666, у апокалiптичному завершеннi XX столiття, в падiннi з неба мертвих птахiв, у червоному прапорi, що набухає i чорнiє вiд пролитої кровi. Батюшка ж закликає людей не уподiбнюватися до слуг антихриста, а мати в душi злагоду, мир, любов i прощення.

З метою яскравiшого, переконливiшого змалювання картин голодомору письменник використовує цiлий ряд образiв-символiв. Мiсяць – мов карб, мiсяць – мов крейдяна печатка на блакитний папiр, мiсяць – як нагайка проти каїнства. Асоцiюються цi порiвняння iз легендами та повiр’ями про Каїна i Авеля, переростають у символ бiблiйної кари за зло. Символiчним i вражаючим є той факт, що руйнацiя духовностi йде разом iз фiзичним знищенням людей. Чи не найяскравiший приклад i доказ цього – руйнування сiльської церкви: “Дзвiн летить, як блискавка; свiтнув, обкинутий сонцем, i з громовим гуркотом ударився об цеглу бiля дзвiницi… Нечутно, але з страшною луною духовною вiдгукнувся той звук навколо – в цiлому селi. Стало сумно, як пiсля пожежi”.

Хлiб – ще один символiчний образ, то головна вiсь, навколо якої обертається все в романi. Церква у селi Кленовичi – то “Давня церква. Бiла, як празниковий хлiб”. Органiчне єднання людини – Божого творiння i церкви – посередника мiж Богом i людьми.

I створена В. Баркою кольорова жовто-чорно-бiла гама допомагає ще чiткiше, повнiше i яскравiше вiдтворити на сторiнках роману народне горе. Жовтий колiр збуджує апетит, чорний i бiлий заспокою ють, нейтралiзують усi почуття. Жовтий – ненаситнiсть, спустошенiсть, а у поєднаннi iз словом князь утверджує зверхнiсть, могутнiсть, непоборнiсть i повновладдя. Уявляється мiфiчна iстота, подiбна до гоголiвського Вiя, що своїм поглядом все спопеляє. Тож створивши правдиве полотно – роман “Жовтий князь”, автор вiдповiв на своє запитання: “Чому?” Український народ має спокушувати свiй грiх, який полягає у вiдступництвi вiд вiри, неординарному ставленнi до Бога, руйнуваннi храмiв, закриттi їх, масовому гонiннi вiруючих. Роман-хронiка розкриває перед читачами широку панораму штучного голодомору 33-го, але над усе розкриває свiтовi болючу правду про тоталiтарну систему, яка нищила все свiтле й гуманне на своєму кривавому шляху, “пожирала своїх дiтей”, бо сама була “жовтим князем”.

В. Барка з достоїнством виконав свою мiсiю свiдка для суду, i “Тепер правда народна, як бiлий привид, – в кровi, постає на весь зрiст перед людством, правда непереможна: через страждання i саму смерть”.

Образний ряд голодомору в “Жовтому князі” Василя Барки
Символіка жовтого кольору в романі В. Барки “Жовтий князь”

Залишити відповідь

Your email address will not be published / Required fields are marked *