Мотиви смутку за рідним краєм у вірші Є. Маланюка “Під чужим небом”. Твір 11 клас

Євген Маланюк народився 29 січня 1837 року в містечку Новоархангельськ, що на Херсонщині. Поет писав про себе так:

Внук кремезного чумака,
Січовика блідий праправнук.

У нотатках «З мого блокноту» Євген Филимонович намалював словесний пор­трет свого діда: «Царство тобі небесне, діду мій, двох метрів заввишки, з чорними бровами й густоволосою чуприною, що від 98 років трудного життя трохи пополовіла, як достигле жито удосвіта. Це від тебе і кров, що дзюрчить у віршах, сте­пові присвячених».

Рідному степові, батькам, славним предкам поет присвятив багато творів, адже все доросле життя йому довелося тільки згадувати те, що було для нього найдо­рожчим. У 1920 році Є. Маланюк разом з іншими воїнами-патріотами, які боро­лися за українську незалежність, змушений був назавжди покинути Україну.

Як поет Євген Маланюк народився і змужнів у буремний період українських визвольних змагань 1917—1920 років. Уже першими своїми творами, побратав­шись із «вітрами історії», вдарив вогнистим метеором в дніпровські степи. Шлях Маланюка в літературі не був устелений пелюстками червоних троянд. Його твор­чість не розуміли друзі та соратники по «празькій школі» й оббріхували вороги; збірки друкувалися важко, а вийшовши у світ, викликали шквал негативних ре­цензій. Маланюка називали «поетом тьми й хаосу» і «надто обмеженого діапазо­ну», писали на його твори пародії, висміювали те, що розривало душу й серце митця. Треба надати належне поетові: він ніколи не підлаштовувався під чужий стиль, не виправдовувався, а гордо заявляв, маючи на увазі й себе: «Як в нації вождів нема — тоді вожді її поети!» Проте багато його творів мають мінорне зву­чання. Особливо характерним є вірш «Під чужим небом». Змушений жити за кор­доном, Маланюк не сприймав чужину:

Чужі: й земля, і небо тут, і люди,
І місяця золотосрібний ріг.
Життя давно, як божевільне, блудить
По манівцях заплутаних доріг.

Серце поета болить за рідним краєм, який «кона в останній муці, дикун над ним заносить ятаган», а він терпить той біль, «і крапле кров росою з чорних ран». Лірич­ному герою твору, з яким автор повністю співвідносить себе, не треба чужої землі:

Не треба ні паризьких бруків,
Ні Праги вулиць престарих…

Йому сняться руки матері, «стара солома рідних стріх», «гук весни і вітер, веселий вітер світлих літ», що пройшли в херсонських степах, «луки і на узгір’ях — вітряки», «свист херсонського простору», .який гонить кришталеві хвилі хмар і трави. Тут, на чужині, він «убогий митар», який шукає слід далекої вітчизни і не знаходить його, а там, на дорогій серцю землі, «давно Євгена поминає за упокій старенькій піп», «і мати, сидячи на призьбі», вже втомилася чекати свого любо­го синочка.

Перші чотири частини твору поет написав ямбом, а ось у п’ятій, останній час­тині, різко змінює тональність, використавши п’ятистопний анапест, який тільки підкреслює тривожний стан душі митця:

По яких ще дорогах шукати причинної долі?
Перекотиполем блукати в яких степах?

Та на ці риторичні питання немає відповіді, адже Є. Маланюк добре розуміє, що на батьківщину, де «вітер грає, веселий, хвилюючись по роздоллю, від зруйно­ваних міст розвіває горілий пах», вороття вже не буде.

У багатьох своїх висловлюваннях і поетичних рядках Маланюк ніби передчу­вав власну долю. Він умів зазирати в майбутнє і віщував собі нові «ісходи», а вірш «Під чужим небом» може слугувати яскравим прикладом надзвичайних здібностей поета, який так ніколи і не повернувся на дорогу серцю землю.

Народе мій, до тебе я ще верну… (В. Стус). Твір 11 клас
Іван Багряний — політичний діяч і письменник. Твір 11 клас

Залишити відповідь

Your email address will not be published / Required fields are marked *