«Моральність —є правда» (за оповіданням В. М. Шукшина «Чудик»)

Творчість письменника, кінорежисера й актора В. М. Шукшина привертає увагу гостротою постановки споконвічної проблеми про сенс життя, про духовні цінності людини — її моральні ідеали, честь, обов’язок, совість. У його творах одне з головних місць займає доля людей незвичних, зі складними характерами, яких називають «чудиками», які намагаються осягнути рух власної душі, сенс життя. Такий головний герой оповідання «Чудик». Автор наполегливо підкреслює його чудернацькість, яка відрізняє героя від інших, «правильних» людей. Цей прийом допомагає виявити кращі його людські якості: правдивість, совісність, доброту. Оповідання побудоване у формі викладу подій, які трапилися під час відпускної поїздки Чудика до брата на Урал. Герой збирається в дорогу, купує подарунки племінникам і отут відбувається епізод, у якому розкриваються прекрасні властивості його душі: чесність, скромність, сором’язливість.

Чудик глянув, «…а біля прилавку, де черга, лежить під ногами у людей п’ятдесятирубльовий «папірець». Створюється проблемна для героя ситуація: потайки привласнити «папірець» або оголосити усім про знахідку і віддати її власнику, адже вона, «така собі зелена дурочка лежить собі, ніхто її не бачить». Вживаючи стосовно неживого предмета слово «дурочка», Шукшин передає нюанси душевного стану героя: радість від знахідки і від свідомості того, що ніхто, крім нього, не бачить «папірець». При цьому головне питання — що зробить Чудик — залишається поки відкритим. Чудик повідомляє усім про свою знахідку. Хазяїна загубленої п’ятдесятирубльовки не виявилося, і її вирішили покласти на видне місце на прилавку. Герой виходить із магазину у піднесеному настрої. Він задоволений собою, тим, як це в нього легко, весело вийшло. Але отут виявляється, що знайдені гроші належали… йому самому: «Мій був папірець! — голосно сказав Чудик. — І чому ж я такий є?» — уголос гірко міркував Чудик. Совісність, соромливість героя не дозволяє йому простягти руку за клятим папірцем, хоча він розуміє, що буде довго страчувати себе за розсіяність, що вдома він має усе пояснити дружині.

Показово, що автор і у власній розповіді, і в промові Чудика називає п’ятдесятирубльовку не інакше як папірець, тим самим підкреслюючи зневажливе до неї ставлення. У цьому на перший погляд незначному епізоді виявляється ставлення Шукшина до однієї з найважливіших проблем духовного життя людини — міщанського накопичення.

Проте свого героя автор аж ніяк не ідеалізує.

Ідеалізація суперечить самій суті творчості Шукшина, для якого вищою мірою художності було прагнення говорити про все просто і прямо. Чудик — людина розсіяна (втрата грошей), може показатися невихованим (настирливе чіпляння з розмовами до незнайомих людей), досяг не найбільших висот письменності і т. д. Але всі перераховані хиби героя виявляються незначними у порівнянні з його «світлою душею» (одне із своїх оповідань В. М. Шукшин так і назвав «Світлі душі»). А то, що спонукають його чинити на перший погляд дивні вчинки позитивні мотиви, некорисливі, робить пробачною навіть чудернацькість, мниму або справжню.

Характерним для творчості письменника є розкриття кращих моральних якостей персонажів у моменти важких іспитів, які випадають на їхню долю. Автор «ставить свого героя, людину добру і совісну, в умови, які потребують усіх душевних запасів добра і стійкості, щоб не зламатися, не зневіритися, бачачи, що занадто сучасна нахраписта паскуда нібито і є особа нашого часу, а совість і порядність ніби-то безнадійно застаріли.

Незважаючи насвою «простоту», Чудик замислюється над проблемами, які хвилюють людство за всіх часів: у чому сенс життя? Що є добро і зло? Хто в цьому житті «правий, хто розумніший?» І усіма вчинками доводить, що правий він, а не ті, хто вважає його диваком, «чудиком».

Твори Василя Шукшина і їхні герої правдиві як у соціально-побутовому плані, так і в художньому. «Моральність — є правда», — так визначив свою головну заповідь сам Василь Шукшин. Заповідь ця жодного разу не була порушена в його творчості, він не йшов на компроміси з власною совістю і говорив людям правду, якою б часом гіркою і важкою вона не була.