«Любов, що водить сонце й зорні стелі» (за «Божественною комедією» Данте Аліг’єрі)
Приблизно із середини XII століття в Європі поволі набирає розвитку новий культурний рух, — Відродження, або Ренесанс, Біля першовитоків цього руху стояв Данте Аліг’єрі. Деякі історики літератури вважають його водночас останнім представником середньовіччя і першим з титанів Відродження.
Непідготовленого читача турбує питання, чому цей величний і абсолютно серйозний твір названий комедією»? Відповідь дуже проста: за часів Данте комедією називали не лише смішне, а взагалі будь- яке видовище.
«Божественна комедія» є твором надзвичайно гармонійним. Поетика цього твору досі вважається неперевершеною з технічної точки зору. «Божественна комедія» складається з трьох частин — «Пекло», «Чистилище» та «Рай». Головні дійові особи «Божественної комедії» — сам Данте та його проводир Вергілій, давньоримський поет, якого вважають найпершим язичником, що перейнявся християнською вірою. Своїм твором великий італієць прагнув «вирвати усіх живих з кігтів недолі й повести їх до щастя». Зробити де Данте вирішив на власному прикладі. Проводячи своїх героїв та читача через кола пекла та чистилище до раю, автор продемонстрував усьому людству шлях до надії та спасіння душі. Дня розуміння змісту «Божественної комедії» важливо те, що Данте намагається висвітлити в ній глибокий зміст буття, його тришаровий склад: свою власну життєву драму, світ природи, історію людства. Таким чином, автор звертався не тільки до сучасників, але й до найвіддаленіших нащадків.
Подорож потойбіччям починається з пекла. Спочатку Данте описує похмурий ліс, який асоціюється в нього з тогочасною Італією. Головною бідою своїх сучасників Данте вважав егоїзм, гордість у суміші з насильством, схильність до земних радощів. Три звіра — пантера, лев та вовчиця, які послідовно з’являються перед нами, — символізують згадані вади людської вдачі.
Однією з вершин світової літератури вважається опис дев’яти кіл пекла. Над пекельною брамою накреслено напис:
Ніщо не вічне, я ж на всі віки.
Лишайте сподівання всі, хто входить.
Ці рядки нагадують про те, що людське життя, позбавлене жодних сподівань, перетворюється на справжнє пекло. Данте неодноразово підкреслює, що чим глибше гріх проникає в людську душу, тим страшніша кара чекає на неї. Отже, у першому колі пекла знаходяться нехрещені немовлята і доброчесні нехристияне, у другому караються порушники шлюбної вірності, у третьому — черевоугодники, у четвертому — скнари і марнотратники, у п’ятому — гнівливці, у шостому — єретики, у сьомому — насильники, у восьмому — обманщики, звідники, спокусники, підлесники, святокупці, віщуни, хабарники, лицеміри, злодії, лукаві порадники, призвідники розбрату, фальшивники металів, фальшивники людей, грошей і слів, у дев’ятому — найрізноманітніші зрадники на чолі з Іудою, Брутом та Касієм. Данте висловлює думку, що людина, яка у своїх вчинках не керується вірою, надією та любов’ю, вкидає себе до пекла ще за земного життя.
Згодом Данте потрапляє до Чистилища. Там він піднімається нагору і знаходить те, що втратило людство, тобто совість та самостійність волі.
Третя частина «Божественної комедії» відкриває читачеві новий світ, сповнений краси і добра. На берегах Святосяйної річки пломеніють вогняні квітки—душі праведників. Вище розташований престол Бога. Він ніби обіймає весь Всесвіт:
Уяву сила зрадила була,
Та, мов колеса, ясні і веселі,
Жадобу й волю далі повела
Любов, що водить сонце й зорні стелі.
Данте приходить до розуміння, що світом рухає любов. Саме вона дає гармонію і красу світобудові.
Сам Данте вважав «Божественну комедію» твором, осяяним горнім світлом. Головною метою людства, за думкою автора, є вивільнення з пут егоїзму та інших вад, що кінець кінцем призведе до повного злиття людського і божественного начал у межах цільної людської особистості.