Джерела ліричного світосприйняття В. Стуса. Твір 11 клас

Одного з визначних українських поетів Василя Стуса ще мало знають на батьківщині, значно краще – у діаспорі. Політичний в’язень радянського режиму, він відомий зараз скоріше всього як борець за національну та політичну незалежність України, за свободу її громадян – свободу совісті, самовираження. Надруковано було тільки кілька його ранніх віршів. А далі – тиша, арешти, табори, знов арешти – і смерть у тюремній камері. Яка сила допомагала йому долати долю і творити попри все? На це немає готових відповідей. Хай розповідають вірші Стуса – усе, що нам лишилося.

Поезія Василя Стуса незвична для нашого вуха. Поет уникає звичних форм, підкресленої емоційності. Ускладнена метафоричність, напружене мислення наближають його до інтелектуальної поезії англійця Донна, стриманої естетики росіянина Блока. Знавець мов, він опирався на досвід світової літератури, яку читав в оригіналі на трьох мовах.

Василь Стус дотримується, можна сказати, однієї теми, повертаючи її, як бурштин, різними гранями: це сенс і повнота буття у всіх його проявах. Ранні вірші досить оптимістичні, що обумовлено надіями історичної доби. Відкритість майбутнього, безліч життєвих шляхів – лейтмотив вірша «Не одлюби свою тривогу ранню»:

Ходім. Нам є де йти – дороги
неозорі,
ще сизуваті в прохолодній млі.
Нам є де йти – на хвилі, на землі
– шляхи – мов обрії – далекі і прозорі.

Життя скоректувало поривання поета, обмеживши їх стінами в’язниць, але й поглибило поезію Стуса, надало їй стриманого трагізму. Вірш «Між світом і душею виріс мур» вже свідчить про зіткнення з огидною пикою зради, про тяжкі випробування:

Така потома всюди! Скільки доль
загублено! А скільки бережуть,
аби покласти в узголів’я смертне
про чорний день. Така потома
всюди!
Між світом і душею виріс мур.

Подальший розвиток поета іде через велику школу терпіння й боротьби. Тому мотиви самостійності, ранньої смерті часто присутні в його творах. Стус спокійно аналізує свої почуття, оцінює свої сили й виливає роздуми в довершених рядках. Концентрованість думки – особиста властивість зрілої поезії Стуса. У віршах, з одного боку, багато слів, з іншого – немає зайвих. Хоча вірші здебільшого невеличкі за обсягом, у них відчувається стрімкий рух ліричного сюжету, зростання поетичного настрою.

Вражає спокійна досконалість віршів і емоційний тиск водночас. Так побудовано поезії «Терпи, терпи – терпець тебе шліфує», «Ярій, душе! Ярій, а не ридай», «Сховатися од долі – не судилось» . Поет мужньо приймає свою долю, самотній у правоті, далекий «розпачу й надій» . І тільки біда, що сталася з другом, вражає його, у вірш вривається схвильована натхненність, наближена до пісенної поетики:

Ні словом не озветься. Ані пари
із уст. Вусате сонечко моє!
Несуть тобі три царі со дари
Скапарене озлоблення своє.

Окреме місце займають твори, присвячені Україні. Точніше, звернені до неї. Уся поезія Стуса якоюсь мірою – пісня про Україну у дар їй від поета. Він удивляється в сучасність Батьківщини через збільшувальне скло історії і бачить скрізь боротьбу й страждання, і гнів, і недовгі часи відпочинку. «За літописом Самовидця», «На Лисій горі», «Сто років, як сконала Січ» … Мала частка тих впертих роздумів: чому Україні знов і знов треба доводити право на незалежне політичне існування, на історичну й культурну самобутність, чому на цій родючій землі зерно живиться не чорноземом, а кров’ю? І кохав же він її – свою Україну, прийнявши за неї смертні муки! На Колимі в снах бачив її, обіцяв вернутися. Вернувся прахом, після смерті. І поволі повертаються на Батьківщину його вірші…