Полум’яне серце поета (За поезією В. Стуса). Твір 11 клас

Поету і громадянинові Василю Семеновичу Стусу не судилося зазнати в Україні літературної слави за життя, але сповна довелося випити гірку чашу страждань. Друга половина його короткого життя, а прожив він усього сорок сім років, була дорогою випробувань і страждань.

Виростав Василь Стус у шахтарській столиці Донбасу, навчався в педінституті. По-юнацьки закоханий у весь білий світ, почав писати вірші. Романтична піднесеність, мрійлива окриленість, світлі пориви душі – ось що проймає більшість його ранніх творів.

Вперед, керманичу! Хай
юність догорить –
ми віддані життю, і
нам віддасться в слові, –

так піднесено-мрійливо писав молодий В. Стус у 1959 році. Юнацькі вірші були напоєні захопленням чарами природи, передчуттям кохання, роботи за покликанням.

У 1963 році В. Стус вступив до аспірантури, поринув у роботу над дисертацією. Він перекладав твори Й. Гете, Г. Лорки, писав критичні статті про творчість молодих письменників, створював нові поезії. Це була людина, чий розум працював без перепочинку. Витончену душу поета приховувало напружене, зосереджене обличчя. Візьміть-но і сьогодні будь- який портрет Стуса, придивіться уважно, і ви відчуєте отой його притамований біль, що струмує з його погляду з-під брів
В особі Василя Стуса одночасно жив і ніжний поет, і мужній борець за правду, і полум’яний патріот. Він завжди був людиною чесною й відвертою. Він не міг брехати ні собі, ні людям. Можливо, саме завдяки цій рисі ми взнали правду про трагедію геніального Павла Тичини, над дослідженням творчості якого працював Василь Семенович і про якого з болем відверто сказав:

Геніальний поет
роздвоївся (на себе і страх).

А боятися було чого. Хвиля нових арештів, що сколихнула Україну, викликала палкий протест В. Стуса, за що у 1965 році його виключили з аспірантури. А з 1972 року для Василя Семеновича «на колимськім морозі калина зацвітає рудими слізьми». П’ять років примусових робіт і три роки засланая глибоким болем врізалися в душу й вірші Стуса.

Короткочасне повернення в Україну знову закінчилося засудженням його на п’ятнадцять років. Проте важкі випробування не зламали мужнього правдоборця. «Благословляю твою сваволю, дорого долі, дорого болю,» – писав поет і громадянин, не маючи ніякої підтримки від тих, за чию правду боровся. Мовчали й земляки Василя Стуса. Які пекельні муки краяли тоді його серце, можна лише здогадуватися, Саме тому мене глибоко вразило відверте зізнання поета: «Як добре те, що смерті не боюсь я…»

Стус не прирікав себе заздалегідь на жертовність. Обставини життя мимоволі визначили саме такий драматичний хід подій. А вірші стали документами життя поета, де тісно переплелися і біль, і любов, і мрія про повернення:

«Народе мій, до тебе я ще верну…» Рідний край, що постійно жив у пам’яті В. Стуса, не давав зламатися, додавав сил спогадами про те, що дороге й миле серцю.

Пам’яте, верни
Із чебреця, із липня жаротою.
Хай яблука осіннього достою
В мої червонобокі виснуть сни.

Такі думки спонукали жити, щоб його поезія заговорила до сьогоднішнього читача, розпалила в ньому багаття любові до добра й правди, допомогла зрозуміти трагізм доби.

Зізнаюсь відверто, що не все ще я осмислюю достатньо глибоко в творчості В. Стуса, земляка, але проймаюся його болем і думками, захоплююся його образами й щирістю почуттів, таких складних і багатогранних. У пронизаних болем рядках б’ється полум’яне серце кращого з-поміж нас. Тож читаймо вірші Василя Стуса, щоб краще зрозуміти його і час, в який ми живемо.

Джерела ліричного світосприйняття В. Стуса. Твір 11 клас
Наука про те, як лишитися самим собою (За творчістю В. Стуса). Твір 11 клас

Залишити відповідь

Your email address will not be published / Required fields are marked *