Драма кохання у вирі буття (За ліричною збіркою І. Франка «Зів’яле листя»). Твір 10 клас

Збірка поезій Франка «Зів’яле листя» з підзаголовком «Лірична драма» створювалась більше десяти років (1886– 1896) і вийшла у 1896 р. То були найтяжчі роки в житті Франка. Він зазнавав дошкульних ударів із боку шляхти, урядових кіл. Його було звільнено з роботи й цим позбавлено засобів існування. До того ж поет не мав і особистого щастя. Обставини розлучили його з коханою дівчиною – Ольгою, до якої він серцем линув і з якою прагнув поєднати своє життя. Усе це викликало сумні мотиви збірки. «Лірична драма» складається з трьох частин. У перших двох частинах збірки «Зів’яле листя» вміщено інтимну лірику, в якій оспівано глибокі почуття палкого, але нещасливого кохання. Поет глибоко переживає втрату коханої, ніжно говорить про її красу, виявляє палку, невгасиму любов до неї:

Я понесу тебе в душі на дні,
Облиту чаром свіжості й любови,
Твою красу я переллю в пісні,
Огонь очей в дзвінкії хвилі мови.
Коралі уст у ритми голосні…

Ліричні поезії «третього жмутку» – найсуб’єктивніші. Провідне в цих поезіях – пекельні переживання поета, викликані жорстокими умовами життя та нещасливим коханням, що довели його до відчаю. Він вирішує покінчити життя самогубством. Але ліричний герой «Зів’ялого листя» не покінчив із собою. Душевні страждання поступилися перед покликами музи.

Багато поезій з ліричної драми «Зів’яле листя» Франко написав на зразок народних пісень. Композитор М. Лисенко не раз звертався до поезій цієї збірки і поклав на ноти кілька з них.

Лірична поезія «Червона калино, чого в лузі гнешся?» написана в стилі української народної пісні і нагадує відому народну пісню «Червона калино, чого в лузі стоїш…» .

Поезія «Червона калино…» написана у формі діалогу між червоною калиною і дубом, що характерно для народної пісні. В образі червоної калини уособлено вродливу дівчину, а в образі дуба – молодого парубка. Дуб у творі виступає як символ сили. Він звертається до калини:

Червона калино, чого в лузі гнешся?
Чого в лузі гнешся?
Чи світла не любиш, до сонця не пнешся?
До сонця не пнешся?..

З глибоким сумом калина відповідає, що не жаль їй свого пишного цвіту. Світло вона любить, насолоджується ним. Буря і грім для неї теж не страшні. Трагедія калини в тому, що дуб своїм гіллям закрив їй сонце, підточив сили, тому вона не може рости вгору.

Засобами уособлення поет майстерно відобразив у прагненнях калини до світла і сонця – любов до життя, важкі переживання людини за гірку долю свою. Поезія відзначається ліризмом і музичністю. Вона покладена на музику композитором Надененком і виконується у стилі народних пісень.

Вплив народної пісні позначився на формі і змістові багатьох поезій збірки «Зів’яле листя». Ряд ліричних поезій цієї збірки – «Безмежне поле», «Ой ти, дівчино, з горіха зерня… , «Не минай з погордою…», «Твої очі, як те море…» покладено на ноти.

Особливою чарівністю відзначається чудовий вірш І. Франка «Чого являєшся мені у сні?». Ліричний герой із сумом запитує у своєї долі, чого ввижається йому вві сні образ коханої дівчини і тривожить зранене любов’ю серце:

Чого являєшся мені у сні?
Чого звертаєш ти до мене
Чудові очі ті ясні, сумні,
Немов криниці дно студене?

Герой щиро кохає свою милу, хоч вона й згордувала ним. Довга розлука посилила в його серці жагучу скорботність, хвилювання. Глибокі свої переживання він висловлює в сумних піснях:

В життю ти мною згордувала,
Моє ти серце надірвала,
Із нього визвала одні
Оті ридання голосні – пісні.

Поет звертається до своєї зіроньки коханої з проханням з’являтися хоч уві сні, дарувати радість і оживляти його стомлене серце.
У поезії «Не раз у сні являється мені…» також оспівуються високе почуття любові.

Не раз у сні являється мені,
О люба, образ твій, такий чудовий,
Яким яснів в молодощів весні,
В найкращі хвилі свіжої любови.

Поезія «Ой ти, дівчино, з горіха зерня…» написана на зразок української народної ліричної пісні. Порівняннями, властивими народній пісні, Франко описує красу дівчини, яка чарує душу закоханому у неї ліричному героєві, пробуджує у нього палке почуття любові.

Чом твої очі сяють тим чаром.
Що то запалює серце пожаром?
Ох, тії очі темніші ночі.
Хто в них ‘задивиться, й сонця не хоче!

Народнопоетичними засобами І. Я. Франко відтворює драматизм палкої любові героя ліричної драми, показує суперечливість його почуттів. Для нього мила, яку він втратив, водночас є радощі і горе. Лишилась тільки невгасима любов, яка ранить його серце.

Поезія «Ой ти, дівчино, з горіха зерня…» покладена на музику композитором А. Кос-Анатольським.

І. Я. Франко залишив величезну спадщину – поетичні, прозові, драматичні твори, літературознавчі, історико-економічні і філософські наукові праці. Його славне ім’я стоїть поруч з іменами Шевченка, Коцюбинського, Лесі Українки. Вірний син України, глибоко й безмежно відданий інтересам свого народу, борець за його свободу й щастя, прапороносець його безсмертної творчої сили – таким знає Івана Франка український народ і за це шанує його із покоління в покоління.