Не забувай своїх коренів (І. Нечуй-Левицький «Запорожці»). 5 клас

У стародавні часи на Україні жили люди, яких ми знаємо як козаків. Здавна жили вони на Запорізькій Січі. За силою та славою рівних козакам не було.

Але зараз люди забувають свої корені, забувають, якими були їхні предки та взагалі, хто вони є. Мабуть, душі козаків стривожені, бо саме ці люди віддавали за Україну власні життя. Козацькі гетьмани були дуже шанованими, хоробрими їм могутніми.

Є одна історія, як душі козаків все-таки нагадали про себе, але дуже несподівано.

Над Дніпром жив хлопець, який за покликанням був лоцманом, провідником суден. Звали юнака Карпо Летючий — нащадок славних запорожців-козаків. Молодий лоцман знав увесь Дніпро, усі пороги та камінці, тому і був головним керманичем за отамановим призначенням. «Отаман вірив йому, як самому собі».

Одного разу Карпа найняв купець, який бажав переправитись через Дніпро. Довго долав молодий лоцман Дніпрові пороги, але не здужав. Човен затонув, розвившись об страшний камінь Крутько. Карпо ж потрапив у «пишний сад, про який тільки в казках розказують… І все те місто було гарне, як рай: зеленіло гаями, лужками, садками, виноградом…» А далі він опинився у підводному царстві, серед дужих, сильних, високих козаків. Вони познайомили Карпа з новою Запорізькою Січчю, нагадали йому про власні корені, розпитали про те, що коїться зараз на Україні. Соромно стало Карпові, що він так мало знає про чудових козаків-велетнів, пошкодував він про свою байдужість, про те, що не цікавився історією минулого. Зрозумів, що сила майбутніх поколінь прихована у пам’яті людській, що не можна нехтувати козацькою славою і забувати про людей, які подарували нам свободу.