А серце крається за рідну Україну… (Життєвий і творчий шлях Є. Плужника). Твір 11 клас

Євген Плужник працював лише дванадцять років і видав усього дві книжки поезій: «Дні» (1926 р.) і «Рання осінь» (1927 p.). Тривалий час творчість поета була невідомою, а коли читачі познайомилися з нею, то ця поезія вразила своєю ін­телігентністю, виваженістю, складністю й водночас доступною простотою. Перед нами постає поет сильний, оригінальний, мислячий, який нікого не наслідував і ні в кого не позичав ні натхнення, ні слів, ні інтонацій.

Перша збірка «Дні» відкривалася промовистим епіграфом з поетичного до­робку П. Тичини: «…Як страшно! Людське серце до краю обідніло». Звичайно ж, песимістичного настрою поезії Є. Плужника додавала тяжка хвороба поета: ту­беркульоз був спадковим і за тих часів невиліковним. Але не лише недуга була причиною песимізму митця — зовнішні обставини, суспільні відносини, репресії, суперечності нової економічної політики і власні настрої стали причиною загаль­ного мінорного настрою поезії. У кожній мініатюрі збірки відчувається сум і пе­чаль; твори наповнені сумними, трагічними, сповненими надриву й болю карти­нами про загибель селянських синів під час революції, недорід, бездощів’я, про землю, яка «без снігу, а морози добрі». Але в багатьох творах звучить віра в мож­ливості людини і всього суспільства. Яскравим прикладом такого настрою пое­та може бути поема «Канів», наскрізь пронизана думкою про майбутнє. В інших творах теж звучать оптимістичні нотки. У вірші «Я знаю: перекують на рала мечі» поет висловлює надію на те, що земля буде родючою, «пшеницями зійде кров, і пізнають, яка на смак любов». У вірші «Для вас, історики майбутні…» Є. Плужник звертається до майбутніх істориків, до яких «серед родючих вільних нив» дійде «наш біль — рядки холодних слів». Майбутні історики не повинні забувати про минуле, адже «біль не вщух» і не вщухне ніколи. Для поета «війна і робітничий рух» — це не просто слова. Це жива кривава рана, яку не треба ятрити порожніми фразами, узагальненнями, що не передають дух епохи.

Євген Плужник без сумнівів і вагань прийняв новий лад, нову ідеологію, та разом з тим, як людина мисляча, він не міг не бачити суперечностей між метою революційних перетворень і справжнім життям, між високим призначенням лю­дини й нікчемними проявами в житті суспільства. У часи терору й репресій він почувався безсилим перед державною машиною, що безжально знищувала най­кращих, найталановитіших митців. Не оминула страшна доля і Євгена Плужни­ка, але до останніх днів на Соловках поет залишався вірним собі, власній неско­реній музі.