Уроки життя й творчості М. Хвильового. Твір 11 клас

Микола Григорович Фітільов (Хвильовий) народився на Харківщині в сели­щі Тростянець (зараз Сумська область) у сім’ї вчителів. Після закінчення школи вступив до гімназії, яку так і не закінчив через революційні заворушення в країні, підлітком мандрував Україною у пошуках заробітку. Уся його ерудованість, начи­таність, майстерність у письменстві — це результат постійної самоосвіти, напру­женої роботи над собою.

У 1916 році М. Хвильовий потрапив на фронт. Перша світова та громадянська війни сформували у майбутнього письменника впевненість у необхідності й пра­вильності революційних перетворень у країні. У 20-ті роки він створив повстан­ський загін і воював проти гетьманців, німців, петлюрівців, дроздовців. У 1921 році переїздить у Харків, працює слюсарем на заводі й починає друкуватися в га­зетах та часописах, організовує літературні угруповання «Гарт», «Урбіно», «Вапліте», ВУСПП, «Пролітфронт». Кипуча енергія М. Хвильового спрямована на утвердження радянської влади на Україні, але дуже скоро письменник зрозумів, що більшовики несуть зло рідному народові. Він намагався знайти своє місце у фантасмагоричному, розбалансованому світі і самостійно дійшов висновку, що провів юність у боротьбі за ідеали, які не здатні відтворитися в реальному житті. Шлях, обраний М. Хвильовим, разюче відрізнявся від більшовицької ідеології, а його участь у літературній дискусії 1925—1928 років змусила партійні органи заби­ти на сполох. Власне, й дискусія почалася з його статті «Про “сатану в бочці”, або про графоманів, спекулянтів та інших “просвітян”», яка була спрямована проти хуторянської обмеженості й провінційності української літератури, проти сліпо­го наслідування літератури російської, засилля графоманства й ремісництва у ви­гляді партійних агіток та творів на замовлення й партійної заангажованості. Хви­льовий та його побратими понад усе хотіли витруїти із свідомості українців раб­ський дух, почуття меншовартості й приниження. Дискусія, що почалася як літе­ратурна, переросла в політичну, і дуже скоро наші найталановитіші письменни­ки отримали ярлик «ворог народу» і були репресовані та знищені фізично. Хви­льовий випередив каральну машину НКВС: письменник застрелився в 1933 році. Цей крок був виваженим і продуманим, адже він розумів, що арешти його побра­тимів — це знищення всієї генерації.

М. Хвильовий визнавав у передсмертній записці, що був найщирішим кому­ністом. І дійсно, письменник боровся за радянську владу зі зброєю в руках, нама­гався допомогти у становленні в мирний час, був комуністом і справжнім аполо­гетом більшовизму. Але він був і патріотом свого народу, розумною, далекогляд­ною людиною, а тому дуже скоро зрозумів, куди його завів революційний фана­тизм. На мою думку, у новелі «Я (Романтика)» багато автобіографічного. Звичай­но ж, М. Хвильовий не був головою ревтрибуналу, не брав участі в розстрілах обивателів, але він добре знав психологію фанатиків і те, які сили вони притягували до себе. Помічниками фанатика могли стати тільки такі персонажі, як док­тор Тагабат, дегенерат — вірний пес революції чи слабосилий, невпевнений у собі комунар Андрюша. Але романтик революції — це рушійна сила страшної маши­ни, що спрямована не на покарання ворогів, а на вбивство невинних мирних жи­телів. Саме революційний фанатизм викликає з небуття сили абсолютного зла у вигляді бездушних дегенератів, патологічних убивць і слабких боягузів. Саме він штовхає героя твору на найстрашніший злочин — убивство матері. Душа роман­тика революції роздвоєна: він згадує свою неньку, дитинство — і серце наповню­ється любов’ю й теплом. Та ним керує класова ненависть, а тому він вважає, що чинить справедливість в ім’я майбутньої загірної комуни, убиваючи людей, яких вважає ворогами.

Хвильовий дуже тонко відтворив внутрішній світ людини, яка віддано служить ідеї. Письменник не дає оцінки діям свого героя, але ми добре розуміємо підтекст твору: ніщо не може виправдати вбивство.

Бог засудив Каїна, який убив брата Авеля. Може, сучасне життя України — це спокута за давні гріхи наших пращурів, хрест, що його мусить нести наш народ? Хай би вже скоріше закінчилися смутні часи, революції, перебудови, щоб народ зажив спокійним життям на своїй землі, щоб не з’являлися в Україні фанатики ідей, не лилася кров, не сиротіли діти. Новела М. Хвильового «Я (Романтика)» — це не тільки екскурс у минуле, не тільки глибокий аналіз природи фанатизму, а ще й пересторога майбутнім поколінням не створювати умов, щоб зло панувало в країні, щоб добро ховалося глибоко в душах, а на передній план виступали фанатизм чи революційна доцільність