Символізм і символи в романі І. Багряного «Тигролови»”. Твір 11 клас

У 1944 році, перебуваючи в Західній Україні, Іван Багряний пише й видає свій перший великий пригодницький роман «Звіролови» (у 1946 році роман був пе­ревиданий під назвою «Тигролови»). Цей твір він написав усього за чотирнад­цять днів.

В основу роману «Тигролови» письменник поклав пережиті ним самим при­годи під час перебування на засланні на Далекому Сході. Там він познайомився із життям переселенців з України, які не забули рідну мову, культуру, звичаї й ві­рування; пізнав суворі закони тайги, пережив смертельну небезпеку. Прототипом головного героя був сам автор, а тому роман написано одним подихом. Багряний згадував: «Мені не треба було нічого вигадувати. Життя товпилося в моїй душі і виривалося, як Ніагара. Країну, про яку я писав, я любив, як свою другу батьків­щину, хоч і потрапив у неї невільником… Я не просто писав, я — жив і упивався тим життям, повтореним з такою страшною силою, що перевищує силу реальнос­ті на багато разів».

«Тигролови» — це пригодницький роман. Загалом в українській літературі цей жанр майже не розвивався, отже, Багряний був новатором у цьому жанрі, про­те на розвиток пригодницької української літератури це не вплинуло, адже довгі десятиліття роман був у Радянському Союзі заборонений, як було заборонене й ім’я І. Багряного.

Починається роман «Тигролови» зображенням схожого на величезного драко­на потяга-експреса, який через усю величезну країну несе у своєму череві у конц­табори Далекого Сходу в’язнів, ворогів тоталітарної системи. «Шістдесят коробок вагонів — шістдесят суглобів у дракона. Спереду вогнеока голова — велетенський двоокий циклоп — надпотужний паротяг «Й. С.» (Йосип Сталін). Ззаду — такий само надпотужний паротяг «Ф. Д.» (Фелікс Дзержинський). На тендері прожектор — довгий вогненний хвіст. Біля кожного вагона — щетина багнетів. Наїжив­ся ними дракон, мов їжак… Ні, мов дракон! І гнався зі скреготом». Шістдесят су­глобів дракона — то шістдесят домовин, і в кожній сотні людей — виснажених, голодних, замордованих довгою дорогою й постійними перевірками. Та чи зна­йдеться хоч один сміливець, який на повному ходу поїзда зможе втекти із вагона? На одній із зупинок виявилося, що знайшовся. Це був Григорій Многогрішний, арештант, вина якого була повністю доведена: він, гетьманський нащадок, любив Україну і свій народ.

Стрімкий потяг-експрес, який мчить на Далекий Схід, має своє символічне значення. По-перше, він символізує владу, що, мов дракон, пожирає людей, а по-друге, є образом життя українців у XX столітті, які, безправні й упосліджені, як ті в’язні у вагоні, терзаються роздумами про те, за що їх покарано. Григорій Много­грішний тікає з поїзда, як із жорстокої реальності, потрапляє в Зелений Клин — острівець справжнього життя, у казку-мрію. Тут живуть українці, які створили осо­бливий український світ, наповнений гармонією, добром, духовністю, потягом до краси, освячений неписаними законами взаємодопомоги. Родина Сірків, яка вря­тувала й прийняла Многогрішного як свого сина, зберегла і в побуті, і в ставленні до людей традиції українського народу: гостинність і доброзичливість. Коли Гри­горій опритомнів, його вразив інтер’єр хати, що був такий самий, як і в його рід­ному домі: «у кутку рясніли образи, королівськими рушниками прибрані, кропи­ло з васильків за Миколою Чудотворцем». Ці всі деталі також мають свій симво­лічний зміст: не може зачерствіти душа людини, яка береже батьківські заповіти.

Сувора мати-природа Уссурійського краю не жаліє слабких, але готова при­йняти й обігріти людей працьовитих, сміливих, витривалих. В описах світу тайги виявляється талант Багряного-живописця. Він знаходить для цього яскраві барви, робить замальовки укрупненими мазками. Саме на тлі природи розцвітає кохан­ня Григорія Многогрішного й Наталки Сірківни, образ якої Багряний виписав з особливою любов’ю. Цей образ уособлює всі найкращі риси української дівчини: красу, ніжність, ліричність, жіночність, що дивно поєднуються з вірністю, гідніс­тю, рішучістю й сміливістю. Вона виросла в тайзі, серед мужніх людей. Батько й брати займаються суто чоловічою справою: вони полюють на тигрів. Символіч­ним у творі є те, що Сірки не вбивають, а ловлять цих сильних і грізних звірів, бо цінують життя кожної істоти.

В образах тигроловів багато символічного, але ще більше його в образі Гри­горія Многогрішного. Він правнук гетьмана, народився й виріс у Трипіллі, най­давнішому поселенні; марить спогадами про Холодний Яр; за професією він інженер-авіатор, тобто «крилата» людина; а ще він вразливий до чужого горя. Та найголовніша риса Многогрішного — це потяг до волі, уміння за найстрашніших обставин зберегти в собі людину, яка здатна перемогти зло. Цей герой став сим­волом любові до України й нескореності людського духу.