Зображення Вітчизняної війни 1812 року в романі Л. Толстого «Війна і мир». Твір 10 клас

Вітчизняна війна 1812 р. для Росії була справедливою, національно-визвольною війною. Наполеонівські полчища перетнули кордони Росії і прямували до її центру – Москви. На боротьбу з загарбниками виступив весь народ. Прості російські люди – селяни Карпо й Улас, старостиха Василиса, купець Ферапонтов, дячок і багато інших – вороже зустрічають наполеонівську армію, чинять їй опір. Патріотичне почуття охопило різні прошарки населення, у тому числі передових людей із дворян. «Починаючи від Смоленська, у всіх містах російської землі відбувалося те ж саме, що й у Москві» : багаті йшли, залишаючи своє майно, бідні залишалися.

Л. Толстой говорить, що «для російських людей не могло бути питання, добре чи погано буде під владою французів» . Ідуть з Москви Ростови, віддавши підводи пораненим і залишивши напризволяще свій будинок; кидає рідне гніздо Богучарове княжна Марія Волконська.

Переодягнений у простий одяг граф П’єр Безухов озброюється і залишається в Москві, маючи намір убити Наполеона. Так палиця народної війни, за словами Л. Толстого, піднялася зі своєю грізною й величною силою, піднімалася, опускалася і била французів доти, поки не загинула вся навала. Але були й окремі представники чиновно-аристократичних кіл, які в дні всенародного бідування діяли в егоїстичних, користолюбних цілях. Ворог уже був у Москві, а придворне петербурзьке життя йшло по- старому: «Ті ж були виходи, бали, той же французький театр, ті ж інтереси служби й інтриги». Патріотизм московських аристократів полягав у тому, що вони замість французьких страв їли російські щі, а за французькі олова призначали штраф.

Гнівно засуджує Л. Толстой московського генерал-губернатора і головнокомандуючого Московським гарнізоном графа Ростопчина, який через свою зарозумілість і боягузтво не зумів організувати поповнення для армії Кутузова, що героїчно чинила опір.

З обуренням розповідає письменник про кар’єристів – іноземних генералів типу Вольцогена. Вони віддали Наполеонові всю Європу і «приїхали нас учити – славнозвісні вчителі!». Серед штабістів Л. Толстой виділяє групу людей, які бажають тільки одного: «…найбільших для себе вигод і задоволень… Трутневе населення армії». До таких людей належать Несвицький, Друбецькой, Берг, Жерков…

З великою симпатією ставився Л. Толстой до народу, який зіграв головну і вирішальну роль у війні проти французьких завойовників.

Патріотичні почуття, що охопили росіян, породили масовий героїзм захисників Батьківщини. Розповідаючи про бої під Смоленськом, Андрій Волконський справедливо зауважив, що російські солдати «вперше билися там за Російську землю», що у військах був такий дух, якого ніколи він (Волконський) не бачив, що російські воїни «два дні підряд відбивали французів і що цей успіх подесятерив наші сили».

З добрим знанням справи описує Л. Толстой героїчні дії російських партизанів та їхніх командирів Денисова і Долохова. Особливу увагу в розповіді про партизанську війну привертає образ Тихона Щербатого, в якому втілюються кращі національні риси російського народу. Поруч із ним можна поставити й іншого персонажа роману – Платона Каратаева, який «уособлює все російське, народне, кругле, добре». Толстой пише: «…благо тому народові, який у хвилину випробування… з простотою і легкістю піднімає першу дубину, що попалася, і б’є нею доти, поки в душі його почуття образи і помсти не заміняться презирством і жалістю».

Кульмінаційним моментом Вітчизняної війни стала Бородінська битва. Якщо під час опису боїв, що відбувалися на чужій території (Аустерлицька, Шенграбенська битви), автор зосередив увагу на деяких героях, то на Бородінському полі він малює масовий героїзм народу і не виділяє окремих персонажів. І солдати, і офіцери – усі воюють не за Георгіївські хрести, а за Батьківщину.

Зворушують своєю моральною стійкістю захисники батареї генерала Раєвського.

Мужній опір російських військ, їхня незламність дивують і вражають Наполеона, який ще не знав поразок. Самовпевнений імператор спочатку ніяк не міг зрозуміти, що відбувається на полі бою, тому що, замість очікуваної звістки про втечу супротивника, бачив, як колись стрункі колони французьких військ поверталися тепер роз’єднаними, переляканими юрбами. Наполеон натикався на масу вбитих і поранених солдат і відчував жах.

Міркуючи про результати й значення Бородінської битви, Л. Толстой говорить, що росіяни одержали моральну перемогу над військами Наполеона. Письменник славить народ, який, загубивши половину війська, стояв так само грізно, як і на початку битви.

Моральна сила армії, або дух військ, безумовно, впливають на фінал військових дій, тим більше, що з боку французів війна носила загарбницький характер, а з боку російського народу війна була національно-визвольною.

Народ досяг своєї мети: рідна земля була очищена від іноземних загарбників. Такою «думкою народною» і пройнятий увесь твір Л. М. Толстого.