Зображення козацького лицарства в романі Пантелеймона Куліша “Чорна рада”. Твір 9 клас

В історію української літератури Пантелеймон Куліш увійшов насамперед як автор першого українського роману «Чорна рада. Хроніка 1663 року» (1857).

У романі правдиво відтворено соціальні суперечності в Україні після переможної визвольної війни: між поміщиками і селянами, шляхтою і міщанами, міщанами і козаками, козаками і селянами, старшиною та рядовим козацтвом. Одним із наслідків цих суперечностей і стала «чорна рада», в якій взяли участь народні низи – «чернь». Оця «чорна рада» була кульмінаційним епізодом у боротьбі за гетьманську булаву між Павлом Тетерею, Якимом Сомком та Іваном Брюховецьким. І хоча підступністю Брюховецький здобув перемогу, автор показує нам і справжнє козацьке братерство, лицарство, честь.

Викликає повагу паволоцький полковник Шрам, який прагнув до об’єднання України. Доля Батьківщини, рідного народу визначає сенс життя Шрама. «…Привернемо всю Україну до однієї булави», «Як треба рятувати Україну, байдуже мені і літа, і рани»- такі патріотичні висловлювання полковника не раз ми зустрічаємо на сторінках роману. Йому властиві риси справжнього лицаря-запорожця, який понад усе любить свободу і зневажає небезпеку.

Гідний батька і його син – романтичний і мужній Петро Шраменко – «орел, а не козак». Відчуваємо велику симпатію до нього самого автора: «Він добрий був син і щирий козак, лучче йому з нудьги загинути, ніж панотця навік преогорчити і золоту свою славу гряззю закаляти».

Основним критерієм оцінки вчинків своїх героїв є для Пантелеймона Куліша їхня відданість рідному народові. Недаремно полковник Шрам підтримує кандидатуру Сомка на гетьманство, бо він бачить, що саме Яким Сомко може зміцнити державність України. Полковник розуміє небезпеку, що загрожує Батьківщині, і поспішає за своїм сином Петром до Ніжина, щоб підтримати розумного і далекоглядного гетьмана Сомка.

Сомка автор наділяє характерними рисами українського полководця і державного діяча – тими рисами, якими наділив його український народ в думах, піснях, легендах: «Сомко був воїн уроди, красоти дуже дивної; був високии, огрядний собі пан, кругловидий, русявий, голова в кучерях, як у золотавому вінку; очі ясні, веселі, як зорі, і вже чи ступить, чи заговорить, то справді по-гетьманськи». Ідея сильної української держави згуртовує навколо Сомка представників різних верств тогочасного суспільства. Виняткова чесність, відданість своєму народові, мудрість увиразнюють духовний і політичний портрет Сомка як справді народного ватажка, фолькорно-епічного «батька».

Пізніше, коли Сомка підступно полонив Брюховецький, переяславського полковника ціною власного життя хотів урятувати козак Кирило Тур. Та справжній лицар Сомко навіть думки не допускає про такий порятунок.

Кирило Тур – ще один яскравий тип характеру в романі. Його життєва філософія – філософія свободи, любові і гуманізму, коріння яких у легендах і переказах про козака Мамая, в характерництві запорожців. Тут Пантелеймон Куліш сповна використав розповіді про те, як козаки напускали ману на свого супротивника і тим самим легко перемагали його, про їхню виняткову винахідливість та безпечність. Ось як розуміє Кирило сенс свого життя: «А в нас над усе – честь і слава, військова справа, щоб і сама себе на сміх не давала і ворога під ноги топтала… слава ніколи не вмре, не поляже, лицарство козацьке всякому розкаже».

Створивши яскраві романтичні образи людей, відданих Україні, Пантелеймон Куліш наповнив роман живим колоритом епохи. Справжні патріоти своєї Батьківщини, яких ми зустрічаємо в цьому творі, змушують задуматися про моральну відповідальність кожного з нас за майбутню долю України.