Висока лірична простота поезії Ліни Костенко. Твір 11 клас

Видатна українська поетеса Ліна Костенко створила яскравий світ чудових подій. Такі автори, як Костенко, є хранителями високої культури художнього слова. Її поезії притаманні не лише багата образність і глибина ліричної думки, а й гостра афористичність, завдяки якій багато з творів Ліни Костенко вже сьогодні ввійшли до золотого фонду вітчизняної літератури.

Тематика поезій Костенко дуже багата. Авторка торкається загальнолюдських цінностей: пам’яті, віри, надії, любові.

«Пастораль XX сторіччя» … Чому авторка так назвала цей страшний у своїй життєвій правдивості вірш? «Відлуння війни» – так кажуть про зброю, яка лишається на нашій землі без малого шість десятиліть.

Троє хлопчиків-пастушків відшукали гранату й із зацікавленням почали її розбирати… Гримнув вибух, і троє хлопчиків «козацького доброго краю» загинули. Що це, пересторога батькам та їх дітям? Ба ні, Ліна Костенко осягнула тут набагато більше. Війна, навіть та, яка минула давно, залишає слід. Це мільйони ненароджених дітей, безщасних калік, тих, хто навіки залишився вбивцею й не може спати ночами…

Поетеса наголошує на тому, що, незважаючи на безжалісність смерті, життя є безкінечним: адже смерть і народження на диво міцно пов’язані в цьому світі. Живі чи мертві, загиблі пастушки є невід’ємною частиною народу, життя, усесвіту:

Отакі вони хлопці, кирпаті,
сільські аргонавти,
голуб’ята, анциболи,
хоч не роди.

«Тут обелісків ціла рота…» – короткий і стислий вірш, у якому поетеса підводить своєрідний підсумок нашої пам’яті про війну. Ліна Костенко з материнською ніжністю наголошує на тому, що під обелісками лежать «наморені солдати» – ті, хто загинув, не встигши прожити й половини життя. Цей вірш має досконалу поетичну форму: він здається простим, але за дією простотою криється велика робота поетичної думки. Кожен із живих, на думку Ліни Костенко, повинен пам’ятати про тих, хто загинув смертю хоробрих заради життя на землі. А якщо хтось має, що сказати загиблим героям, може навіть написати листа в ті далекі роки:

Тут на одному обеліску
є навіть пошта польова.

Авторка розуміє, що життя людини надто коротке, і тому кожне звершення, кожна думка мають вселенський сенс.

«Вже почалось, мабуть, майбутнє…» – так починається один з віршів Л. Костенко. Дійсно, а коли починається майбутнє? Де той вимір, у якому нинішнє втрачає свої часові ознаки, перетікаючи за межу часу й простору – просто в майбутнє? З притаманною їй афористичністю авторка вірша торкається найуразливіших точок нашого часу: адже ми ризикуємо знецінити коштовне, загубитися в юрбі, проміняти неповторне на підробне. І поетеса з доброю та мудрою посмішкою дає нам суттєві поради, як треба жити, аби не втратити найкращих людських якостей, завдяки яким людина, власне, і зветься людиною.
Ліна Костенко дуже багато зробила для розвитку вітчизняної поезії та художньої літератури взагалі. Серед багатоголосного хору поетів ми почули теплий жіночий голос, насичений глибинною материнською мудрістю. Вона знає відповіді на багато питань, які до сьогодні вважалися майже нерозв’язними. Можливо, саме життя, багате й різноманітне, вирішило поговорити з нами, скориставшись яскравою та самобутньою поетичною мовою Ліни Василівни Костенко.