“Вірш Т. Шевченка «Заповіт» — заклик поета до боротьби. Твір 7 клас
Наприкінці березня 1845 року Тарас Шевченко вдруге після звільнення з кріпацтва вирушає на Україну. Поет їде на Батьківщину, щоб зачерпнути з рідного джерела живлющої сили і настроїти свою поетичну ліру на думи поневолених братів, працювати, мислити, творити, боротись. В Україні Шевченка радо вітали і поміщики, і селяни, але поет з особливим задоволенням спілкувався з простими людьми.
Мандруючи рідним краєм, Шевченко роздумував про долю обшарпаних безправних рабів, які обробляють безмежні й розкішні панські лани. Звичайно, серед кріпосників були поміщики, які не втратили своєї людяності і навіть виступали за скасування кріпосного права. Шевченко дружив із ними, залюбки спілкувався, виявляв до них найщиріші почуття. Однією зі світлих осіб, про яку Кобзар зберіг добру пам’ять, був давній знайомий переяславський лікар А. Козачковський. Саме він порадив поету зупинитися у власника маєтку в селі В’юнище, в небагатого поміщика С. Самойлова. Там Шевченко захворів на запалення легенів. В один з вечорів стан здоров’я Тараса Григоровича різко погіршився. Саме тоді, 25 грудня 1845 року, поет пише пророчі рядки свого «Заповіту».
У вірші «Заповіт» всього двадцять чотири рядочки, але в них сконцентровано прагнення й сподівання не тільки самого автора, а й усього українського народу. Твір чітко поділено на три частини. Перші вісім рядків розповідають про особисте бажання митця бути похованим на Вкраїні «серед степу широкого». Поет хотів, щоб з його могили було видно «і Дніпро, і кручі» й чути, «як реве ревучий».
Наступні вісім рядочків — це мрії поета-пророка про те, що його душа полине до Бога тільки тоді, «як понесе з України у синєє море кров ворожу».
Останні вісім рядочків — це відкритий заклик поета до українців розірвати кайдани неволі, знищити ворогів народу. І тільки тоді, коли Україна стане вольною, новою сім’єю, співвітчизники можуть згадати поета «незлим тихим словом».