Вічні проблеми людського буття (за трагедією В. Шекспіра «Гамлет»)

На початку XVII століття зіткнулися два світи: старий світ феодальної темряви й жорстокості та новий світ, де панують сила золота й згубні пристрасті. Спостерігаючи це зіткнення двох зол, гуманісти тих часів поступово втрачали віру в торжество добра, справедливості, братерства. Саме на цьому зламі епохи англійський драматург Вільям Шекспір створив свій найпроблемніший і найбільш глибокий твір — трагедію «Гамлет».

Принц датський Гамлет, який є головним героєм трагедії, — це типовий інтелігент-гуманіст ренесансного ґатунку. Він щиро вірить у людину — найдосконалішу з усіх істот. Гамлет — студент університету, він оточений друзями й сповнений палкої любові до життя. Головний герой не знає, що його уявлення про світ розвіється мов дим при першому зіткненні з реальністю. Гамлетові доведеться відчути, так би мовити, всі сумніви, властиві людині взагалі, і два суперечливих почуття оволодіють його душею.

Гамлет повертається в Ельсінор після несподіваної смерті його батька-короля. Принц дізнається, що його мати, королева Гертруда, надто швидко вийшла заміж за нікчемного й хитрого Клавдія, який і отруїв короля. Таким чином, королева Гертруда зрадила не тільки чоловіка, але й сина. Гамлет присягається помститися за смерть батька. Віднині помста стає головним змістом його життя.

У відомому монолозі Гамлета про людину Шекспір показує руйнівну душевну боротьбу між ідеальними уявленнями й жорстокою реальністю. Ганебне вбивство батька, непристойне й протиприродне заміжжя матері, зрада друзів, слабкість та легкодухість коханої, підлість придворних — все це наповнює душу принца нестерпними стражданнями. Гамлет усвідомлює, що Данія — це тюрма, що вік розладнався, а час звихнувся. Отже, віднині головний герой залишається сам на сам із потворним світом, де панують хіть, жорстокість, ненависть.

Одягнувши маску дуркуватого блазня, Гамлет вступає у двобій зі світом, сповненим зла. Принц убиває царедворця Полонія, який шпигує за ним, викриває зраду своїх товаришів по університету, відмовляється від Офелії, яка неспроможна протистояти недоброму впливові й втягнена в інтригу проти Гамлета.

Принц мріє не тільки про помсту за вбитого батька чи про відплату за особисті кривди. Душу Гамлета ятрять роздуми про необхідність битви з несправедливістю світу. Головний герой задає риторичне питання: чому саме він повинен виправити світ, який геть розладнався? Чи має Гамлет на це право? Зло живе в ньому самому, і самому собі принц зізнається у власній пихатості, честолюбстві, мстивості. Як же за таких умов перемогти зовнішнє зло? Як допомогти людині відстояти чесноти найдовершенішої з усіх істот? Гамлет вимушений зволікати, страждати під тягарем нелюдської муки. Саме тоді головний герой ставить перед собою смертельне питання: бути чи не бути? У розв’язанні цього питання і полягає сутність трагедії Гамлета — трагедії мислячої особистості, яка прийшла в безладний світ занадто рано, першим з людей виразно побачивши його вражаючу недосконалість.

«Гамлет» — це трагедія пробудженого розуму. Своєрідний підсумок її можна знайти у таких рядках:

Так розум полохливими нас робить,

Яскраві барви нашої відваги

від роздумів втрачають колір свій,

а наміри високі, ледь зродившись,

вмирають, ще не втілившись удію.

Звідси бере свій початок скорбота Гамлета. Принц усвідомлює, що в боротьбі зі злом єдиним можливим засобом є те саме зло, застосування якого спотворює й викривлює найблагороднішу мету. Звідси крик душі, який виривається з грудей Гамлета перед вирішальною зустріччю з королевою Гертрудою:

Хай буду я жорстоким — та не звіром,

хай ранить гостре слово — не кинджал,

душа і мій язик хай лицемірять.

Хоч як слова покрають серце їй,

з’єднати, душе, з ділом їх не смій!

Нарешті Гамлет приймає рішення. Він насправді близький до божевілля, адже видовище зла, яке панує, нестерпне.

Гамлет бере на себе особисту відповідальність за світове зло, за всі недосконалості буття, за всі страждання людей. Головний герой, гостро відчуваючи свою самотність й усвідомлюючи своє безсилля, усе ж таки йде в бій і гине як борець. Поведінка Гамлета у заключній дії трагедії є зразком поведінки людини, смисл якої полягає в тому, що думка має бути сміливою, помисли — чистими, совість і душа — незаплямованими.

Трагедія «Гамлет», як і інші твори Вільяма Шекспіра, порушує вічні проблеми: суперечність між реальністю й ідеалом, невідповідність мети засобам їх досягнення, роль особистості в історії людства. І, нарешті, проблема сенсу життя кожної окремо взятої людини.

Хто гідний кохання? (за новелою Стендаля «Ваніна Ваніні»)
Вертайсь, рідна мово, у серце народу, у душу Вкраїни!

Залишити відповідь

Your email address will not be published / Required fields are marked *