Утвердження сили духу народного (За поемою І. Котляревського «Енеїда»). Твір 9 клас
Іванові Петровичу Котляревському судилася винятково важлива роль – створити й утвердити українську літературну мову, яка б мала народнорозмовну основу. Кінець XVIII століття був переломним в історії нашого народу. Царат винищував усе неросійське, і Україні було, здається, найважче. Козаччину й залишки автономності знищено. Мова гинула. І ось прийшов Котляревський, щоб заявити вголос про існування свого народу й своєї мови.
Автор «Енеїди» довів, що українська мова не лише колоритна, а й милозвучна, що вона здатна розвиватися, творчо сприймаючи найрізноманітніші впливи. Перші три частини «Енеїди» було надруковано в Петербурзі 1798 року. Книга стала улюбленою для багатьох людей.
Котляревський був знавцем античної, зокрема давньоримської, літератури. Перевдягнувши героїв славнозвісної Вергілієвої «Енеїди» в козаків, автор заговорив про народ, його боротьбу, турботи й прагнення. Цікаві пригоди Енея та його друзів напрочуд близько нагадують історію козацтва. Боги й люди діють в «Енеїді» майже пліч-о-пліч. Олімпійці по-різному ставляться до Енея, і тому або допомагають, або шкодять Енеєвій ватазі.
«Енеїда» – це скарбниця української етнографії та фольклористики. Наприклад, деталі сучасного йому народного одягу Котляревський подав з великою точністю: за поемою можна вивчати побут мешканців центральних областей України. Мова героїв і взагалі весь мовний матеріал «Енеїди» – це мова, якою говорили українці за часів Котляревського: мелодійна, лексично багата, образна тощо. Отже, подавши в початкових частинах поеми енциклопедію народного життя, Котляревський легко довів, що українці мають давнє національне, культурне й мовне коріння. Цікаво, що майже ніхто із сучасників не зрозумів опозиційного значення «Енеїди» : усі вбачали у творі веселу й жваву комедію. Добре, що цензура зрозуміла ще менше: адже «Енеїда» могла б опинитися серед заборонених творів.
Деякі з епізодів «Енеїди» можна віднести до української історії. Мабуть, найгостріший з натяків, зроблених Котляревським, можна знайти на початку поеми. «Но греки, як спаливши Трою, зробили з неї скирту гною» , – це не що інше, як натяк на знищення Запорозької Січі Катериною II. З цієї точки зору весь зміст поеми можна розуміти дещо по-іншому. А втім, «Енеїда» є прекрасним твором і без будь-яких аналогій.
Чому Котляревському спало на думку перевдягнути богів у козаків, перемішати героїчне з комічним, явивши світові «Енеїду»? Виявляється, до цієї поеми було кілька пародійних творів на сюжет Вергілієвої «Енеїди», але російською мовою. Велику допомогу Котляревському надало традиційне мистецтво так званих мандрівних дяків, які складали веселі вірші. Ось так, поєднавши традиційне й оригінальне, автор створив напрочуд цікаву українську версію «Енеїди».
Хтось із літературознавців якось пожартував, що починаючи з часів Котляревського українці почали жити за «Енеїдою» . Склався навіть образ українця-веселуна й хитруна, який полюбляє добряче випити та поїсти. Погано це чи добре – важко сказати. Але факт, що після появи «Енеїди» інтерес до тодішньої Малоросії значно виріс. Потім з’явився Григорій Квітка-Основ’яненко, а далі Микола Гоголь і чимало інших літераторів, які користувались українським матеріалом. Отже, давній український народ був визнаний за такий, що здатний мати власну літературу, тобто за самобутній народ.