Устим Кармалюк — керівник боротьби покріпачених селян проти поміщиків

У кожного народу є свій улюблений герой. Наприклад, у англійців це Робін Гуд, а у нас, українців, Устим Кармалюк.

Він багато разів бував у тюрмі, на каторзі, але кожного разу тікав. Був він і у Сибіру. А в «Пісні про Устима Кармалюка» є такі слова:

Повернувся я з Сибіру,

Та не маю долі,

Хоч, здається, не в кайданах,

А все ж не на волі.

І дійсно, він має свою сім’ю, але не бачить її, живе не вдома. А ще гіршою для нього є думка про страждання бідних і розкіш багатих.

Сам Устим Кармалюк так вважає:

З багатого хоч я візьму,

Убогому даю;

А так гроші розділивши,

Гріха я не маю.

А про тих, що його переслідують:

Більше ж вони людей вбили,

Як я гріхів маю!

Вбито Устима Кармалюка із засідки підступним шляхтичем.

А слава про нього і досі живе в історичних піснях та переказах. І ця слава йому від нащадків за те, що про бідних піклувався, не забував про свій народ, а багатіїв вчив віддавати награбоване. Українці пам’ятають Кармалюка не лише тому, що він піклувався про простих людей. Цей герой утілював найкращі риси українського національного характеру: почуття власної гідності, справедливості і весь той бунтарський дух, якого так боялися вороги нашого народу. Співаючи пісень про Кармалюка, кожен мешканець тодішньої пригнобленої України на якийсь час ставав таким само героєм, як славний Устим. Ось у чому полягає секрет популярності історичних пісень, що пробуджували народ, надихали його на боротьбу, дарували неосяжну волю до життя.

Мені Устим Кармалюк уявляється велетнем із добрим, щирим та чуйним серцем. Я гордий, бо в мого народу були такі герої.