Уславлення мужності й сили людського духу в поезії Лесі Українки. Твір 10 клас

Один з найвизначніших поетів світу Гете колись сказав: «Хто хоче зрозуміти поета, мусить піти в його країну». Країна ця – творчість. Ідемо в країну Лесі, де все дихає любов’ю до людей, високою духовною силою і ніжністю.

В усьому, що писала Леся Українка, від ніжної елегії до журнальної статті – клекоче сильний потік почуттів, лунає голос – внутрішньо розкутий, голос людини, яка пізнала свою силу. Слово Лесі Українки – це полум’я, яке, подібно до природного вогню, і світить, і гріє, і спалює.

Уже після появи її першої збірки віршів «На крилах пісень» І. Франко проголосив знаменні слова: «Україна, на наш погляд, нині не має поета, щоб міг силою і різносторонністю у свого таланту зрівнятись із Лесею Українкою».

Відкривається збірка віршем «До тебе, Україно, наша бездольная мати». Сум і плач над долею Батьківщини звучать у цій поезії, бо такою була тодішня дійсність. А у вірші «Contra spem spero» Леся Українка проголосила своє кредо:

Так! Я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Буду жити! Геть думи сумні!

Особливе місце у першій збірці поетеси зайняв вірш «Досвітні огні», в якому Леся висловлює своє ставлення до страшної царської дійсності, уособленої в образі «темної ночі», і що сховала людей під «чорні широкії крила», підкоривши все живе «темній силі» і примусивши його «спати як у могилі». Леся Українка вітає появу на історичній арені великої, могутньої сили, яка зветься робітничим класом. Саме він поведе боротьбу зі світом зла до переможного кінця.

Твір цей дихає оптимізмом, вірою в перемогу світла над темрявою. Серед пітьми і мороку заклично лунає: «Ставай, хто живий, в кого думка повстала!» Своїм палким словом поетеса кличе до бою.

Поетичні твори Лесі Українки мають переважно громадське звучання. Проте її перу належать і справжні шедеври інтимної та пейзажної лірики. Особливо інтимна лірика хвилює нас силою духу, щирістю, глибиною справжнього людського почуття. Вражають зворушливі вірші, присвячені С. Мержинському – близькому другові поетеси. Його передчасна смерть вирвала із зраненого серця болючі рядки, сповнені суму, розпачу, ридання. У цих віршах бринить розлука, тужить зболіла душа. Але ніколи громадянська мужність не покидає Лесю Українку.

Вона завжди на полі битви, бо «в серці крики бойові лунають» . Леся насамперед – поет боротьби, сповненого мужності людського духу:

Гей, блискавице, громова сестрице.
Де ти? Розбий злії чари!
Хай ми хоч раз заговоримо громом,
Так як веснянії хмари!

Цикл поезій «Сльози-перли» має виразне політичне звучання. Поетеса розуміє, що сльози, навіть найбільш гіркі, не можуть зарадити народному горю: «Що сльози там, де навіть крові мало» , її сльози-перли викрешували з байдужих душ іскри помсти, ставали пекучим вогнем, жаль і тугу обертали на знаряддя боротьби.

Леся Українка все своє життя ладна була перетворити на подвиг, на вічне горіння. З любові до рідного народу виростала її ненависть до покірного рабського носіння кайданів. Серце поетеси горить і стікає кров’ю від розуміння того, що у кайдани рабства закований дух народу, що раб змирився зі своїм ганебним становищем, своєю долею невільника і навіть не протестує. Сором гнітить і палить серце Лесі, і вона звертається до людського сумління, хоче розбудити почуття гідності і гордості, нагадати людині, що вона – людина! Рабство свідоме – рабство найганебніше. Ось чому Леся з болісно-пекучим почуттям пише:

О, сором мовчки гинуть і страждати,
Як маєш у руках хоч заржавілий меч.

Ішли останні роки XIX століття. Це були часи революційного піднесення. І Леся закликає до боротьби, де «без упину лютує страшна, невсипуща війна», де «грають на небі зірниці, ясні блискавиці». Чути голос відважного борця:

Даю тобі сей меч, дарма, що ти не сильна,
Мій меч не тяжкий для відважних рук.

Битва буде нелегка, будуть поразки, падіння, страшні жертви і кров. Та все це дарма:

Я знаю се і жду страшних ночей,
Я жду, що серед них огонь той загориться,
Де жевріє залізо для мечей,
Гартується ясна і тверда криця.

Величний і могутній образ титана Прометея став провідним у зображенні позитивного героя, безстрашного борця, який уособлював ідеал всієї епохи. Нащадки Прометея ладні «краще ворогу на одсіч дати голову», ніж ниціти у рабстві. Дух їх незалежний і нездоланний. Ось юнак, повержений, розпростертий, до землі прибитий списом, говорить «Убий, не здамся!». Ось невільниця гордо і зневажливо кидає в очі завойовникові:

Ти мене убити можеш,
Але жити не примусиш.

Оптимізм, віра в силу волелюбного духу – найпримітніші риси Лесиного слова, її поетичні образи не дають знидіти людському серцю. Вони будять думку, опромінюють радістю і вірою перемоги добра над злом.

Боротьба і праця. Ці дві провідні зорі супроводжували поетесу в житті. Життєстверджуючий пафос властивий усім творам Лесі. Саме це і дало підставу І.Франкові назвати Лесю Українку наймужнішим поетом України.