Ударив чорний дзвін…Твір-роздум 9 клас

Колись Павло Тичина, перебуваючи на Чорнобильщині, писав про цю землю, щедру на врожаї, гомінку в селянських турботах, де вирувало життя, не вщухаючи навіть і вночі:

…Осокори із грушою перемовлялися.
І незвично так о цій порі зачмихав трактор.
І бабахкання на весь Чорнобиль розляглось…
(«В Чорнобилі». Із щоденника)

Це було колись, тоді Чорнобиль не асоціювався із страшним лихом XX століття. А нині поля і луки, ліси і озера, річки і ставки Чорнобильщини тяжко вражені невидимою чорною хворобою. Дичавіє земля, хоча ще квітують і родять сади. Ніхто не споживає тих гірких плодів, ніхто не йде до лісу за його колись цілющими дарами.

Сумні і трагічні почуття огортають душу, коли по телебаченню чи з газет дізнаємося про «самоселів» – людей, які прикипіли серцем до рідних домівок, милих окові краєвидів, до политої їхнім потом землі, де вони народилися, де знайшли останній притулок їхні пращури.

Літні люди і малі діти біля них… Яке майбутнє чекає їх? Чорне коло невідомо скільки років залишиться незагойною виразкою на лоні природи, закарбується в серцях людей, які покинули рідні домівки, обжиті, облаштовані місця, могили своїх батьків. І по-новому, гнівно, як вирок недолугості і безглуздю, звучать рядки Ліни Костенко:

Загидили ліси і землю занедбали.
Поставили АЕС в верхів’ях трьох річок.
То хто ви є, злочинці, канібали?!

Ударив чорний дзвін.

І досить балачок.

І мертві, і живі, і ненароджені
Нікого з вас довіку не простять!

Горе впало на Україну, зачепило Білорусію й Росію. Стан навколишнього середовища нашої країни погіршила не тільки Чорнобильська трагедія. Злочинно-недбале господарювання впродовж багатьох років також призвело до тяжких наслідків: забруднено землю і повітря, змертвіло багато водойм, непридатною для вживання стала в них риба.

Нині кожна людина, на мою гадку, хоч у якій би галузі вона працювала, не має морального права стояти осторонь екологічних турбот, бути пасивним спостерігачем, бо все менше і менше залишається на нашій землі місць, де людина почувала б себе у цілковитій безпеці.

Саме про це пише Ліна Костенко:
Аборигени Острова Надії,
Босоніж дітки бігають малі.
Пройшла гроза і не була озонною.
А де тепер не зона на землі?

Моя вулиця. Твір-опис 9 клас
Дивовижна русинка Роксолана. Твір-розповідь 9 клас

Залишити відповідь

Your email address will not be published / Required fields are marked *