Творчість письменників-емігрантів

Еміграція… Для українських письменників ЗО—80-х років XX століття еміграція була трагедією їх життя. Бо це не просто життя за кордоном, це означало заборону повернутись до рідного краю. А хіба може бути щасливим письменник, позбавлений можливості спілкуватися з народом? Звичайно, ні. Однак, як не важко було письменникам-емігрантам, які знали, що їх твори не дійдуть до українського читача, вони писали, щоб народи світу знали, що є така країна — Україна, що є такий народ — український з його болем і стражданням, з його проблемами, які необхідно розв’язати.

Творчість таких письменників-емігрантів, як І. Багряний, Є. Маланюк, У. Самчук, В. Барка, Т. Осмачка, О. Олесь, та багатьох інших — це наша спадщина, твори, які несуть правду про ті часи, твори, в яких історія не переписувалась.

Однією з провідних тем поетів-емігрантів є мотив туги за батьківщиною, мотив викриття тоталітарного режиму, який заважав жити в Україні щасливо і вільно. Тугою за батьківщиною сповнені рядки поезії Т. Осмачки:Моя Україно, недоля моя,була ж ти мені дорогою,а нині тебе вже лишаюся я.Ох, що ж ти зробила зі мною!Ніколи письменники-емігранти не поривали духовного зв’язку з Україною. Є. Маланюк в одній зі своїх поезій писав:

Не треба ні празьких бруків,Ні Праги вулиць просторих.Все сняться материні руки,Стара солома рідних стріх.Українська проза письменників-емігрантів — це трагічна правда про життя нашої нації за часів тоталітарного режиму. «Розстріляним Відродженням» називають мистецьку течію, яка намагалася словом боротись проти системи. Тоталітарна машина жорстоко розправилася з ними: з 259 українських письменників, які друкувалися в тридцятих роках XX століття, у 1938 році залишилось тільки 36.1 лише небагатьом вдалося виїхати за кордон.

Твори І. Багряного «Тигролови», «Сад Гетсиманський» — це життєва правда про долю переслідуваного і гнаного більшовиками українця. Сам автор на власному прикладі пройшов цей шлях і писав про нього з такою ж правдивістю.

Одним з перших творів про «наслідки» колективізації була повість У. Самчука «Марія». Ніхто в тодішньому СРСР не міг висвітлити відкрито цей процес в нашій історії, бо йому закривали рот чи то кулею в голову, чи таборами і в’язницями.

Жахливими цифрами про голодомор 30-х років вражає роман В. Барки «Жовтий князь». Скільки знищено народу! Скільки загублено людських доль!Отже, твори письменників-емігрантів несли світовому читачеві правду про все те, що відбувалося в Україні.

Вірш В. Стуса «Сто років, як сконала Січ»
На тернистих шляхах… (про тяжкі умови розвитку української літератури)

Залишити відповідь