Твiр-розповiдь. Косовиця. 6 клас

Пiд час лiтнiх канiкул я люблю вiдпочивати у дiдуся та бабусi в селi, розташованому на березi Кременчуцького водосховища. Дiдуся звати Олексiй, бабусю — Ганна.

Хочу розповiсти, як ми з дiдом заготовляємо сiно на зиму.

Коли буваю у дiдуся, дивлюся на його роботу, думаю — не все вимiрюється користю, є на свiтi й мистецтво — мистецтво працi. Працю, яку любиш до нестями. Моєму дiдусевi 75 рокiв, але косар вiн вiдмiнний. Ми разом заздалегiдь готуємося до косовицi — точимо власнi коси. Такою косою нi з ким не подiляться в селi, нiкому не довiрять. Я придивляюся до дiдуся: вiн iде вiльно, наче гуляє косою, нiякого напруження у його руках не видно, а косить швидко. Я стараюся iти поряд, щоб наче однiєю косою косимо. Оце i є мистецтво працi. Пiт виступає на обличчi. Руки трохи втомилися, але я не здаюсь, соромно перед дiдусем, тримаюсь. Шовкова трава лягає нам пiд ноги.

Яке щастя вiдчути, що ти працюєш, що в тебе теж виходить. А ось i бабуся з теплим молоком i свiжим, тiльки-но спеченим хлiбом.