Трагедія Пилипка – трагедія народу (за оповіданням Панаса Мирного «Морозенко»)

Оповідання «Морозенко» належить перу відомого українського письменника Панаса Мирного. Сам письменник називав себе Панасом Мирним — не мирним. Чому? Бо не схотів змиритися з тією жорстокою несправедливістю, яка існувала в житті, не міг спокійно спостерігати муки простого, знедоленого народу. Чуле, вразливе серце письменника відгукується на горе трудівників, а свої переживання й роздуми він передає у своїх творах, закликаючи до зруйнування несправедливого суспільного ладу.

Улюбленою темою письменника було життя трудового селянства. Співець народної недолі й лиха у панські часи, він став літописцем горя народного й у пореформені десятиріччя. А саму реформу письменник назвав «голодною волею», бо нічого, крім голоду й нестатків, простим селянам вона не дала: сподівана земля знову опинилась у руках багатіїв. У своїх творах Панас Мирний правдиво зображує пореформені часи з їх безземеллям, голодом і деморалізацією. Жменька багатіїв тримає у руках землю й владу, а поруч у лещатах голоду й злиднів борсаються бідняки. Жорстока, жахлива несправедливість.

Одним із кращих творчих досягнень письменника про пореформені часи є його оповідання «Морозенко», де письменник зображує жахливу трагедію, що сталася в селянській родині в ніч під Новий рік. Доведена до відчаю бідна селянка Катря бідкається, що в них «ні хати нічим прокурити», ні їсти нема чого, «останній бурячок у борщ покришила, останню картоплинку вкинула». А головне — немає грошей, ніде їх заробити, нічого й продати. Почувши її голосіння, син Катрі Пилипко, який уже заліз на піч спати, хлопчик добрий і вразливий, починає заспокоювати матір, щоб не переживала вона, і обіцяє принести їй «багаті дарунки» від хрещеного батька, який живе в іншому селі. Але до нього шлях через ліс — важкий і небезпечний. Проте хлопчик усе ж вирішує йти, хоч як і не лякає його мати Морозенком: йому дуже хочеться зробити приємне своїй матусі, заспокоїти її. І коли Катря заснула, він вирушив у свій небезпечний шлях, не дивлячись ні на те, що одягу теплого не було, ні на страшні розповіді матері про дідугана-Морозенка. Але у лісі Пилипко заблукав, сів на пеньок перепочити і замерз.

Катря ж, коли вранці прокинулася, одразу здогадалася, де може бути її Пилипко, і чимдуж побігла до лісу. А коли побачила Пилипка мертвим, не витримала: від тяжкого болю, розпуки розірвалося материнське серце.Хто ж винен у цій страшній трагедії? Можна багато розмірковувати з приводу цього. Дехто вважає, що винен сам Пилипко, який не послухався матері, дехто — що винна Катря, яка не подбала про те, щоб у хаті був достаток. Але, на мій погляд, причина значно глибша. І криється вона у тій соціальній несправедливості, яка існувала тоді. Винен несправедливий суспільний лад, який породжує бідних і багатих, де одні купаються в розкошах, а інші вмирають з голоду. Де ж людяність, милосердя, справедливість?

І, на превеликий жаль, у той час така нещасна сім’я, як у Катрі, була не одна. Ця трагедія була типовою для України, для її селян. Не маючи землі, не маючи нічого, окрім своїх робочих рук, та ще й роботи, селяни гинули цілими сім’ями від голоду, холоду та нестатків. Таким чином, трагедія Пилипка — це трагедія всього українського народу у пореформений час.

Лихом давнім назвав письменник Панас Мирний кріпацтво, а лихом сьогочасним —. пореформену добу. І це дійсно справедливо.

 

Поетичне відображення краси української природи у творах Т. Шевченка «Зоре моя вечірняя…» та «Над Дніпровою сагою…»
Як би склалася доля Пилипка в наш час? (за оповіданням Панаса Мирного «Морозенко»)

Залишити відповідь