Тема батьківщини і природи у творчості С. О. Єсеніна

С. Єсенін — видатний російський поет, неповторний талант якого визнаний усіма. Поет знав Росію з того боку, з якого бачив її народ, створив барвистий і багатоликий образ природи, оспівував високе почуття любові. Глибока внутрішня сила його поезії, збіг його життєвого шляху з життям народу, з життям країни дозволили Єсеніну стати по-справжньому народним поетом. «Мистецтво для мене не вигадливість візерунків, а найнеобхідніше слово тієї мови, якою я хочу себе висловити», — писав Єсенін.

Більша частина творів Єсеніна присвячена Росії. Сергій Єсенін народився в стародавньому приокському селі Костянтинові, що біля Рязані. Тут, на рязанській землі, відгомоніло дитинство поета, пройшла його юність, тут він написав свої перші вірші. І пломінь зорі, і плескіт хвилі, і сріблястий місяць, і неосяжна небесна синь, і блакитна гладінь озер — уся красота рідного краю з роками вилилася у вірші з любов’ю до рідної землі:

О Русь — малиновое поле

И синь, упавшая в реку.

Люблю до радости и боли

Твою озерную тоску.

У серце Єсеніна з юних років запала Росія, її смутні і роздольні пісні, світлий сум, сільська тиша, дівочий сміх, горе матерів, які втратили на війні синів. Все це — у віршах Єсеніна, кожний рядок яких зігрітий почуттям безмежної любові до батьківщини. «Моя поезія багата однією любов’ю — любов’ю до батьківщини. Це — головна її тема, що живить всю мою творчість», — говорив Єсенін.

Про що б не писав поет, навіть у найважчі хвилини самотності світлий образ батьківщини зігрівав його душу. Як справжній поет, Єсенін заявив про себе з самих перших віршів, але оригінальність його виявилася саме у вірші «Гой ты, Русь моя родная»…

У ньому вже чітко проглядає суто єсенінське: широка натура, невгамовне бешкетництво, ніжна і пронизлива любов до батьківщини. Ранні вірші Єсеніна сповнені звуків, запахів, барв, поет оспівує батьківщину, яку дуже любить. Водночас вже в ранніх віршах Єсеніна багато туги і смутку, передчуття майбутніх бід Росії:

Но более всего любовь к родному краю

Меня томила, мучила и жгла.

Час Єсеніна—час значних поворотів в історії Росії. Від Русі, втягненої царизмом у безодню світової війни, — до Русі, перетвореної революцією, — такий шлях, пройдений поетом разом із своєю Руссю, своїм народом. Поет переживає разом із країною всі історичні зміни. Після революції 1917 р. його поезія наповнилася новим світлом — Єсенін бачить майбутнє Росії у вигляді утопічних картин раю на землі, романтичного «граду Інонії», поет усвідомлює ті силу і свободу, які йому і народу принесли жовтневі події. Але потім поет розуміє, що утопічний рай — це не реальність, йому хочеться зрозуміти, що відбувається, його мучить питання: «Куда несет нас рок событий?». Але знайти відповідь на це запитання дуже важко, поет намагається пізнати смисл того, що відбувається:

О, если б прорасти глазами,

Как эти листья, в глубину.

Мандруючи і живучи за кордоном, поет не забуває свою батьківщину, стежить за всіма подіями, що відбуваються в Росії. Він пише вірші — враження про ці зміни, переживає за свій народ.

У віршах Єсеніна про село нас привертає тривога за його долю, вірно показане сільське життя, безмежна любов поета до села — невід’ємної і важливої частки батьківщини. Він знав і злидні сільського життя, і непосильний тягар сільської праці. Про те, що Єсенін бачив складні соціальні протиріччя села, що він цей віковий біль російського селянського життя сприймав як свій, свідчать такі вірші, як «Заглушила засуха засевки…», «Край ты мой брошенный» й інші. Але в його віршах незрівнянно більше сільських свят і гулянок, картин сільського привілля, ніж картин важкої селянської праці. Сільське життя постає у світлому і радісному ореолі, з ним пов’язуються найпотаємніші вірування і почуття поета. Сільська хата, рідні приокські простори мають майже казкову мальовничість:

Полыхают зори, курятся туманы,

Над резным окошком занавес багряный.

Але зовсім іншим постає перед нами село в суворі роки війни. Як проникливо, з яким болем пише поет про сільську тишу, пустоту, страх перед війною. Поля порожні, хати зачинені, лише зрідка досягне села солдатська звісточка. Раніш співали селяни веселі пісні, безтурботні, зараз же «все поют про горе, про тяжелый гнет, про нужду лихую и голодный год». Вже немає тих веселих пісень, не ллється радісна мелодія з вікон сільської хати, «тому що горе «заглушує» їх. Якщо раніше поет уславляв «польову Русь», то тепер поет хоче «сталевою бачити бідну, нужденну Русь».

Вся творчість Єсеніна пройнята ліризмом: його роздуми про долю батьківщини, вірші про кохану, хвилюючі розповіді про тварин. Улюблені образи поета пов’язані з природою: біла берізка, його старий клен «на одній нозі», що стереже «блакитну Русь».

У віршах Єсеніна природа живе неповторним поетичним життям. Вона вся у постійному русі, у безкінечному розвитку і зміні. Подібно до людини вона співає і шепоче, сумує і радіє. У зображенні природи Єсенін використовує образи народної поезії, часто удається до прийому уособлення. Черемха в нього «спить у білій накидці», верби плачуть, тополі шепочуть, «зажурились дівчата-ялини», «зоря окликає іншу», «берези в білому плачуть по лісах».

Природа в Єсеніна багатобарвна, багатомірна. Улюблені його кольори — синій і блакитний. Ці колірні тони посилюють відчуття неосяжності степових просторів Росії («только синь сосет глаза», «синь, упавшая в реку», «в летний вечер голубой»), виражають почуття любові і ніжності («парень синеглазый», «голубая кофта, синие глаза»).

Ще одним улюбленим кольором Єсеніна є золотий, яким поет підкреслює силу або високість висловлення («роща золотая отговорила милым языком»), Єсенінська природа виявляється ніби висловом людських почуттів, що дозволяє поету особливо глибоко передати почуття любові до життя. Він зіставляє яви-ща природи з подіями людського життя:

Как дерево роняет тихо листья,

Так я роняю грустные слова.

Теми батьківщини і природи в єсенінській поезії тісно взаємопов’язані, тому що, оспівуючи батьківщину, поет не може бути байдужим до її полів, луків, річок, описуючи природу, поет тим самим описує і батьківщину, тому що природа — частина батьківщини. Величезна любов до Росії дала Сергієві Єсеніну право сказати:

Я буду воспевать

Всем существом в поэте

Шестую часть земли

С названьем кратким «Русь».

А Русь — це російський народ, неповторна природа, історія країни, це все, що належить до цієї частини землі.

Поезія Єсеніна близька і дорога багатьом народам, його вірші звучать на різних мовах. Заслуга поета велика. Твори його торкаються найбільш важливих аспектів життя, теми близькі народу, актуальні. Мова Єсеніна проста і доступна, порівняння підібрані з поетичною точністю, образи багатоликі і барвисті. Поезія хвилює серце, притягує своєю оригінальністю і поетичною красотою. Єсенін — життєлюб. І цю якість він втілює у своїх віршах, читаючи які, мимоволі починаєш дивитися на життя з іншого боку, ставишся до всього простіше, вчишся любити свій край, розумієш, як Єсенін, що «оттого и дороги мне люди, что живут со мною на земле». Мені дуже подобається поезія Єсеніна.