Свято Івана Купала твір
Не виспалася Наталочка.
Погнала бички, дрімаючи,
На кілки ніжки збиваючи.
Народна пісня
В Україні життя хлібороба мало неписаний розпорядок. Календарні обряди відповідали його корінним прагненням: забезпечити щастя родини, високий урожай та плодючість худоби, відвести всіляке зло, передбачити майбутнє і вилинути на нього. Довгі століття через свята й обряди старші покоління передавали молодим свою любов до праці, волелюбність, гостинність, життєрадісність. Одним з таких свят було свято Івана Купала. Під час його святкування селяни проявляли свої почуття, таланти, здібності»
Назва свята походить від народного наймення Іоанна Хрестителя. Його вшануванням православна церква намагалася викоренити: язичницькі звичаї, подолати дохристиянські традиції. Первісно Купалою, очевидно, називали ляльку, яму купали-топили у воді, заривали в землю, спалювали. Відзначалося свято у період підготовки до збору врожаю.
Як же хлібороби відзначали Івана Купала? Його святкувала переважно молодь. Напередодні парубки розкладали; великі купи хмизу на пагорбах, берегах річок, озер тощо. Завалити купальські вогні доручали старим людям, які лавинні були до вечірньої зорі добути примітивним способом навий вогонь. Відомим є обряд стрибання через вогонь: народ вірив, що стрибнувши через полум’я, можна дізнатися, яким буде шлюб, позбутися хвороб, злих чарів, безплідності. Як бачимо, купальське багаття,, на думку селян, мало магічну силу.
Центральне місце у святі займало ритуальне деревце — марена. Дівчата прикрашали його різнокольоровими стрічками та саморобними: квітами. Навколо деревця розгорталася своєрідна гра: хлопці намагалися відібрати марену і поламати її, що й відбувалося під співи і жарти. Інколи, маючи на меті завадите парубкам красти деревце, дівчата робили його з кропиви або будяків. Вважалося, що марена — чарівне дерево. Його гілочки несли у хату, на городи, роздавали дівчатам.