Святе почуття любові до рідного краю (За віршем Б. Лепкого «Видиш, брате мій…»). Твір 7 клас
Твори Богдана Лепкого з великою цікавістю читає вже багато поколінь українців. Літературний спадок поета – це втілення української культури та історії з прадавніх часів до середини XX століття.
Богдану Лепкому довелося мешкати в Кракові. Там поет спостерігав драматичні картини життя українців, які саме через це місто йшли в незнані світи на пошуки кращої долі. Ці спостереження згодом вилилися в поезії “Видиш, брате мій…”, яка справедливо вважається одним із шедеврів української лірики.
Не раз поет бачив у надвечірньому небі журавлів, які сумно курличуть, полишаючи рідний край. Ці птахи нагадали йому земляків-українців, які змушені від’їжджати з країни своїх батьків. Рядки поезії сповнені меланхолічного настрою:
Чути: кру! кру! кру!
В чужині умру,
Заки море перелечу,
Крилонька зітру…
Ламаються стрункі журавлині ключі. Знесилені птахи падають. Вітер б’є в очі. Так складають голови в чужих краях і співвітчизники. У серці поета народжувалися зворушливі рядки про українських емігрантів: “Збридло серце, збридла любов, отруєне тіло, і крила вже поламані”. У цій безнадії навздогін журавлям поет каже, що слід журавлиного клину губиться в синіх хмарах, і їхній шлях безкінечний.
У кожному рядку вірша “Видиш, брате мій…” звучить безмежна трагедія людини, яка раз і назавжди втрачає батьківщину. Чи отримає ця людина свою дещицю щастя? Чи просто зробиться ще однією жертвою ностальгії?
Брат поета поклав цей вірш на музику, і скоро пісня облетіла весь український світ. Коли почалася війна, у бій за волю пішов легіон Січових стрільців і поніс цю пісню на Україну. За кривавих років першої світової війни віршу “Видиш, брате мій…” судилося стати народною піснею. Популярність її поширювалася. Слухачі та виконавці відчували, що це – реквієм тим, хто поліг на полі слави.
Понад вісімдесят років вірш Богдана Лепкого “Видиш, брате мій…” нагадує нам про трагічну долю українців, що змушені були їхати в невідомість, аби тільки не померти з голоду, а навздогін їм гіркими слізьми плакала рідна земля. Понад вісімдесят років цей вірш побутує як народна пісня, бентежачи душу кожного українця, у якому б куточку планети він не жив.