Ставлення до матері (за віршем «Пішачок»).
Кожний із нас завдячує своїм народженням батькам, особливо матері. Саме мати не тільки дає початок новому життю, а й є найближчою людиною своїй дитині протягом всього життя. Сумно спостерігати, коли рідна дитина зневажає матір. Подібну ситуацію зображує Дмитро Павличко у вірші «Пішачок». У цій поезії автор порівнює матір з Правдою. Чому? Бо у неї:
| Руки спрацьовані, чорні, як та смола, Потріскані, наче підгорілі коржики. |
Син зовсім інший:
| …як чорний, нікельований лімузин. |
Вже те, що вони йдуть не поряд, а на відстані, свідчить про зневажливе ставлення сина до матері:
| Отак вони йдуть собі, ніби справді чужі. Вона заворожена сином, щаслива. А він як погляне на ті руки-коржі, То чується так, як розчавлена слива. |
Куди ж вони крокують? Виявляється:
| Вона іде бавити чуже немовля, А він на роботу — в міністерство. |
Кому ж має завдячити цей «нікельований лімузин» своєю освітою? Звісно, тільки їй, матусі, яка все життя присвятила синові, щоб він мав можливість працювати в міністерстві.
Саме це найбільше і вражає, що діти зневажають батьків, забуваючи про подяку, звичайну людську повагу:
| І слава Господу, що воно — пішачок, Що не має державного автомобіля, Бо мати по вулиці несла б свій мішок, А він проїжджав би десь поблизу, десь біля… |