Соціальні проблеми у романі Джона Стейнбека «Грона гніву»
Американські критики, любителі складати різного роду «обойми» і обчислювати літературні «рейтинги», нерідко включають Д. Стейнбека у «велику трійку» головних письменників США, де його сусіди є два гіганти — Хемінгуей і Фолкнер. Як і вони, Стейнбек був визнаний ще за життя класиком. При усій жанрово-тематичній розмаїтості і відомій нерівності творчості цього прозаїка, який працював як романіст, новеліст, повістяр, документаліст, у нього виділяється якесь ядро, група творів, що складають своєрідний стейнбековський «канон».
Особисто мені дуже подобається роман «Грона гніву», який одержав міжнародне визнання. На його сторінках розкриваються проблеми людського існування в несприятливому соціальному середовищі, захисту прав людини і її світогляду. У центрі подій роману знаходиться сім’я Джоудів, на прикладі якої показана доля фермерів Оклахоми. Цих людей зганяють із земельних ділянок, не пропонуючи нічого замість. Вражає егоїзм уряду, якому цілком байдужа подальша доля бездомних. Люди не можуть знайти справедливості через бездіяльність урядових чинів. Вони змушені підкоритися обставинам. Залишається тільки один вихід: шукати щастя там, відкіля шлють усюди рекламні листівки з пропозиціями робочих місць із високою оплатою. Здається, уся країна біжить на захід від цього ворога.
Мене позитивно вразила концепція солідарності безробітних. Людина, у якої є їжа, годує голодного. Змерзлого зігрівають. Сім’я, у якої хтось умирає, знаходить ранком біля намету купку монет. Група людей стає з’єднаним колективом, ціль якого — знайти собі роботу. Тут починається перехід від «я» до «ми». Люди, що стали близькими через загальне нещастя, ставляться один до одного з добротою і повагою. Мене вразила картина зустрічі безробітних із Каліфорнією. Родючий край вороже зустрічає юрби голодних кочівників. Усі озброюються, хто гвинтівкою, а хто киркою, готуючись захищати свою власність.
Люди, що жадають роботи, готові піти на все, щоб нагодувати дітей, заповнюють усі дороги. І в їхній свідомості починає бродити ярість. І як потім язик повертається сказати, що ці люди самі винуваті в тій ситуації, що склалася? Адже ці безробітні не йдуть красти і вбивати заради грошей. Вони вірні закону до кінця, тому шукають відповідний вихід із такої ситуації. Я був вражений, коли дізнався про становище дрібних фермерів Каліфорнії, що не мали можливості зібрати врожай, у них немає грошей сплачувати за збирання навіть за найнижчою ціною. Уціліти могли під час кризи тільки великі власники, які мають консервні заводи. Врожаї гниють, і над країною підводиться запах гнилля. А в цей час діти умирають від недоїдання, тому що їжу знищують намірено, щоб підняти ціни на продукти. Гори фруктів горять, политі гасом. Картоплю викидають у ріку. Люди приходять підбирати продукти, але охорона жене їх геть. І хтось потім говорить, що кожний має право на життя.
Роман розповідає про інше. Закони існують на папері і, на жаль, не завжди приводяться у дію. Про яку велику націю може йти мова, якщо людей підводять до грані голоду, до смерті? Нехай це й Америка, усе рівно за усім не устежиш із віконця Білого дому. Адже насильство породжує насильство. Люди, що виявилися в безвихідному становищі, просто змушені переступити через закон. Вони терпіли до часу, але вмирати ніхто не хотів. Так вже вийшло, що в генах кожної людини закладений інстинкт самозбереження.
В Україні саме така ситуація, тільки не на сторінках роману, а на сторінках життя. Наш народ гнітять як можуть і як уміють. Ті, хто хотів працювати, одержувати пристойні гроші за свою працю, швидко загубили надію, зіткнувшись з егоїзмом урядових чинів. Проте роман «Грона гніву» показує нам ще і велику силу дружби і солідарності серед стражденних. І ми повинні брати з них приклад і боротися за своє щастя спільно.