Сковорода-байкар — викривач суспільних недоліків

Скачати повний твір

Творчість Г. Сковороди, видатного мислителя-гуманіста й письменника-демократа — дорогоцінне надбання прогресивної культури.

Громадська й літературна діяльність Г. Сковороди припадає на час загострення соціальних суперечностей, зумовлених початком руйнування феодальних підвалин і розвитком капіталістичних відносин у Росії та в Україні. Жорстокий кріпосницький гніт викликає піднесення антифеодального руху; на захист гнобленого народу активно виступають представники передової громадсько-політичної думки: Д. Фонвізін, О.Радіщев — у Росії, Г. Сковорода, Я. Козельський та ін. — в Україні.

У своїй творчості Г. Сковорода проголошував ідеї демократизму і гуманізму, виступав проти пануючої тиранії, висловлював волелюбні помисли і сподівання простого народу, утверджував віру у світле майбутнє Вітчизни.

Суспільним ідеалом Г. Сковороди була республіка, де не буде «вражды и раздора», все «будет общее». Яскраве виявлення ці погляди знайшли в поетичній творчості, зокрема в збірці «Сад божественных песней…», куди ввійшло тридцять пісень, написаних у різні роки.

Помітне місце у творчому доробку Г. Сковороди займають вірші соціального плану. Викриваючи пороки тогочасної дійсності, потворний світ експлуататорів-кріпосників, переживаючи трагізм існування гнобленого народу, Сковорода виступає в багатьох своїх творах істинним просвітителем-демократом, переконаним гуманістом. Поет-філософ понад усе ставив свободу, вважав її найвищим благом людини, палко бажав її насамперед для покріпаченого народу. Особливо яскраво оспівав він свободу у вірші «De libertate».

Ідея свободи у творчості Г. Сковороди органічно поєднана з антимонархічними тенденціями. Письменник часом досить відверто висловлює своє негативне ставлення до царизму, до тиранії. Його твори насичені громадським пафосом. Найсильніше цей пафос виявився в 10-й пісні «Саду божественных песней» — «Всякому городу нрав і права…», що справедливо вважається класичним зразком соціальної сатири в давній українській літературі. Засобами в’їдливого сміху, войовничого сарказму письменник таврує тут соціальні відносини в Україні в другій половині XVIII ст., висміює представників різних пануючих станів. Сатиричне вістря пісні спрямоване проти поміщиків і козацької старшини, що прагнуть загарбати якомога більше чужих земель, проти зажерливих купців-лихварів, які грабують людину праці, проти панської розбещеності, проти пияцтва, картярства та ін. Порушує поет у пісні й такі злободенні на той час питання, як несправедливе судочинство, схоластичність офіційної освіти. У ряді інших творів із збірки «Сад божественных песней» Г. Сковорода гнівно засуджує й паразитичне існування духовних феодалів, лицемірство служителів церкви.

Як перший «професіональний» український байкар Григорій Сковорода виступив у збірці «Басни Харьковские», куди ввійшли тридцять творів. Написані вони прозою, кожна байка складається з двох частин: лаконічної фабули і «силы», тобто моралі.

Основним джерелом байок були власні життєві спостереження автора над сучасною йому феодально-кріпосницькою дійсністю, вивчена ним за багато років мандрівного життя народна мудрість. Виходячи з інтересів народу, Г. Сковорода виносить присуд вадам тогочасного суспільства, у сатиричних тонах зображує поміщиків, чиновників, охоплених жадобою наживи, чинів, високих посад. Показовою в цьому плані є одна з кращих байок «Олениця і Кабан». У моралі цієї байки поет осуджує самохвальство, тупоумство панів і підпанків, які намагаються «войти в благородное сословие», «продраться в чин, совсем им не сродный».

У байці «Бджола и Шершень» Г. Сковорода в образі Шершня уособлює паразитичні елементи суспільства, що живуть «хищенієм чужого» і народжені «на то одно, чтоб есть, пить и протчая». Бджола ж стає образом трудового народу, який все життя віддає праці не тільки заради свого існування, але й заради блага інших.

Про тих, хто береться за справу, яка суперечить природженим нахилам, Г. Сковорода зневажливо говорить у байках «Собака и Кобыла», «Орел и Черепаха» та ін.

У ряді байок Г. Сковорода, влучно користуючись засобами алегорії, попереджує представників привілейованих верств, що паразитичний спосіб життя може привести їх до сумного кінця. Так, приміром, Чиж потрапив у неволю, спокусившись «сладкой пищей да красной клеткой» («Чиж и Щиглик»); Щука, «напав на сладкую ядь», проковтнула разом із нею й «удку, увязшую во внутренностях» («Щука и Рак»), В інших байках поет картає «славолюбие» («Сова и Дрозд»),

Більшість байок Г. Сковороди, завдяки їх демократичній спрямованості, громадянським мотивам, — безумовно, видатне явище, оригінальне й своєрідне в історії цього жанру в давній українській літературі. І. Франко високо оцінив байки українського мислителя, зазначаючи зокрема, що вони «писані гарною, декуди навіть граціозною прозою».

Скачати повний твір
Роздуми про життя та щастя Г. Сковороди
Діалоги про сенс і цінності життя

Залишити відповідь

Your email address will not be published / Required fields are marked *