«Що за диво ці казки!» (О. Пушкін)

Казка приходить до нас із дитинства. Уперше казку нам дарують мама чи бачуся, а потім її відлуння теплим спогадом зігріває душу у дорослому житті. Зігріті паскою дорогих нам людей, ми поринаємо у чарівний світ, казок і летимо у далекі краї на крилах білих лебедів, б’ємося зі страшними чудовиськами, йдемо темним псом із Червоним Капелюшком, шукаємо неслухняного Кая із сміливою й доброю Гердою, забираємося на дах і їмо варення разом з чудернацьким Карлсоном.

Світ казки — непередбачуваний, таємничий, загадковий і прекрасний. Казка з давніх-давен відображала віру й сподівання людей на краще життя, на щастя. Саме тому добро в ній завжди перемагає зло, розумні, чесні, працелюбні герої були сильнішими за ледарів і брехунів.

Казка ненав’язливо повчає, відкриває для нас вічні моральні істини, які стверджувалися попередніми поколіннями людей: не слід бути жадібним, чванливим, гордовитим, злим, гріх ображати людей тощо. Засвоївши їх з дитинства, людина прагнутиме жити саме так.

Яскравою й барвистою є мова казок. Запам’ятовуються назавжди традиційні початки й фінали, вислови героїв, приказки, які дуже часто вживаються у повсякденні.

А ще говорять, що казка вчить, як на світі жить. Якось мам прочитала мені слова з якоїсь книжки: «Кожне життя починається з казки, а продовжується так, як ти забажаєш сам…». Дійсно, казка надає кожному з нас можливість вибрати правильні моральні орієнтири і керуватися ними у житті.