Розповідь про життя собаки Пірата

Моя улюблена тварина — це собака. В нашій родині вже чотири роки живе кудлатий пес Пірат. Він не має породи, отже, зветься безпородним. Пірат невеличкий, непоказний з себе собака. Він сіро-чорного кольору, весь у плямах. Пірат має шерсть середньої довжини. Мама воліла б, щоб Пірат взагалі був лисим, адже він залишає свою шерсть у хаті де завгодно.

Зазвичай собака знаходиться у дворі нашого будинку, ховається у своїй будці або ж ліниво розвалюється біля неї, висунувши в жару язика. Але інколи Пірат заскакує до хати, випрошує в батька зі столи якісь наїдки типа ковбаси. Тоді мама й хапається за голову з криками: “Знову ця шерсть! Навкруги шерсть! Пірат, вийди негайно!” Пірат, зачувши свою кличку, радісно лає та підскакує, прагне облизати маму з ніг до голови. Вона неодноразово починала в таких випадках верещати, а ми з братом користувалися нагодою, балувалися, казилися та скакали разом з Піратом навкруги, як дикі індійці.

Я люблю Пірата за його вірність. А ще за те, що він завжди радий нас бачити, біжить нам назустріч, неначе шалений. Коли ми йдемо з дому, Пірат сумує, скулить та скавчить. Тато не раз розповідав нам про це. Він тягнеться до наших речей, винюхує їх та переживає, що нас немає, наче когось втратив.