Романтизм у ранніх творах Т. Г. Шевченка

Становлення поетичної творчості Т. Г. Шевченка може бути розглянуте як стислий взірець становлення нової української літератури, розвитку та збагачення літературної української мови. Шевченко, як великий національний поет, не обмежений у творчості, він живить свою поезію світовими здобутками, будує її в руслі літературного процесу свого часу. Тому початок його творчості несе на собі відбиток могутньої літературної течії — романтизму.

Характерний для романтизму жанр балади був переосмислений у перших творах Шевченка у національному дусі. У баладах великого українського поета враховано багатий досвід російського майстра — В. Жуковського. Але якщо Жуковський сюжети своїх балад бере з іноземної літератури, Шевченко створює

зразки дійсно національної поезії — і по сюжету, і по колориту, використовуючи народні пісні та легенди.

Перша балада — «Причинна» — будується на повір’ях, переказах, що панують в українському селі. Дівчина-сирота стає жертвою боротьби таємничих і зловісних сил. Вона перетворюється на причинну, бо її «русалки залоскотали». Фантастичний сюжет розгортається серед притаманних народній поезії образів-символів. Тут і червона калина, і зелений явір, і верби високі, і величний Дніпро. Романтична трагедія двох закоханих, що не можуть бути щасливі в цьому прозаїчному світі, перестає бути літературною умовністю, бо герої її — звичайні селянські дівчина і парубок. І інтонації поета зворушливі та прості, як у сліпих кобзарів, що співають на базарній площі для усякого люду.

Друга балада — «Тополя» — ще знайоміша по мелодиці та поетичності, ще ближча до народної пісні. Фантастика, ворожба і чаклунство не мають тут переваги над реальністю. Образ дівчини, що її мати хоче віддати за немилого, образ матері, що хоче для дівчини доброї долі, але добро це — жити із «старим, багатим», «панувати» — взяті із життя. Але сила поезії та пісні перетворюють звичайну ситуацію на чарівну казку: дівчина звертається до чаклунки, та дає зілля, щоб повернути красу та милого. І так дівчина викликає свого козака, так виспівує серце, порівнюючи себе з одинокою тополею, що стається диво:

Зілля диво наробило —

Тополею стала.

Не вернулася додому,

Не діждала пари;

Тонка-тонка та висока —

До самої хмари.

Романтична література часто звертається до героїчних часів національної історії. Отак і в поемі Шевченка «Гайдамаки» змальовано образ волелюбних героїв, мужніх народних повстанців. Щоб загострити емоційний та сюжетний стан, Шевченко використовує романтичні прийоми: напружений сюжет, загострення конфлікту між особистим і загальним — Ярема Галайда б’ється разом з гайдамаками, визволяє свою наречену, але не може лишитися з нею, бо битва триває. Але літературність не робить героїв фантастичними, лише допомагає глибокому розкриттю характерів, романтизм зображення подій у Шевченка не суперечить історичній правді. І це тому, що, як і в баладах, у історичній поемі поет спирається, з одного боку — на народну пісенну традицію, а з іншого — на глибоке вивчення історичних фактів.

Романтизм ранньої творчості Т. Г. Шевченка став закономірним ступенем розвитку його поетичної майстерності, а зв’язок з народною творчістю допоміг поетові змалювати вірні та поетичні образи.

 

Близькість поезії «Веснівка» до народних веснянок
Фантастичне і реальне в баладі «Причинна»

Залишити відповідь

Your email address will not be published / Required fields are marked *