Роль поета і літератури в суспільному житті (за віршем «До кобзи»)

У Новому Заповіті вустами Апостола Іоанна мовиться: «І спочатку було Слово, і Слово було Бог. Усе через нього почало бути. В ньому було життя, і життя було світлом для людей». Ось так в словах давньоєврейського мудреця виражено одну з непохитних істин нашого буття.

Слово може дати життя, вбити, може возвеличити і принизити. «Ну що б, здавалося, слова» — розмірковував великий Кобзар, але велика сила слова, бо, почувши його, «серце б’ється — оживає». Слово здатне проникнути в найпотаємніші куточки людських душ, розчулити і зворушити серце. А ще більшу силу має слово поета — виразника народних ідей і думок, народного вчителя і провидця. Роль поета завжди мала вирішальне значення в житті суспільства. Поетичне слово в різні часи служило різним цілям. Маючи велику силу, воно маніпулювало свідомістю людства, керувало поведінкою народних мас, закликало до боротьби і піднімало дух. З давніх-давен воно надавало людині сили і натхнення, вселяло віру в свою могутність, збуджувало «приспані» почуття, збагачувало внутрішній світ людини.

Роль поета в суспільстві і силу його слова оспівав в своїй поезії «До кобзи» Пантелеймон Куліш. Увівши в твір образ кобзи — алегорію поета, автор показав, яке значення в суспільстві має майстер слова і його твори. Поет промовляє до людства «голосом правди святої», саме тому він може зачепити найтонші струни людської душі, а його слово знайде відгук у того, «чиє ще не спідлене серце», а, отже, повести за собою народ. Праведне слово поета не дасть «заснути» душам, навіть якщо людина «не здоліє озватись ділами», вона виплаче свою тугу «німими сльозами». Слово здатне підтримувати людину в тяжкі хвилини його життя, але одночасно може бути зброєю у боротьбі з ворогами. Сила українського поетичного слова завжди лякала ворогів нашого народу, тому і знищувалися українські поети, тому і зазнала численних знущань наша мова. Слова має здатність керувати людськими серцями і думками, знаходить відгомін в душах. Єдиною «одрадою» в часи народного горя є поет, тому і закликав його Пантелеймон Куліш промовляти «своє слово», «дзвонити» про правду.

У вірші «До кобзи» Пантелеймон Куліш возвеличив роль митця у суспільстві, зобразив поета носієм історичної пам’яті народу, виразником його совісті і моралі, ідей і вподобань.

 

Мова — найцінніший скарб нації (за поезією «Рідне слово»)
Усі ми прагнемо бути успішними людьми, але життя не завжди сприяє нашій самореалізації. До кого ж приходить успіх у житті?

Залишити відповідь

Your email address will not be published / Required fields are marked *