Роль образу Бенедя Синиці в реалізації ідейного задуму повісті І. Франка «Борислав сміється»
Найвизначнішим твором І. Франка про життя робітників є повість «Борислав сміється». За ідейно- художньою довершеністю і суспільним значенням твір посідає першорядне місце не тільки у творчості письменника, айв усій українській літературі. І. Франко з позицій революціонера-демократа поставив і висвітлив у повісті найбільш актуальну на той час проблему боротьби праці з капіталом.
Письменник засуджує експлуататорський лад, показує, як зароджуються нові, революційні форми боротьби, змальовує позитивний образ кадрового робітника.
У реалістичних картинах повісті «Борислав сміється» автор показав неминучість організованого виступу робітничого класу проти експлуататорів. Іван Франко підносить ідею єдності й організованості робітничого класу, ідею революційної страйкової боротьби. Головна ідея повісті з найбільшою силою виражена в діяльності Бенедя Синиці. Заслуга Каменяра в тому, що він зумів передбачити появу і подальше збільшення кількості таких людей, як Бенедьо.
Скромний, слабосилий помічник дрогобицького муляра став виразником прагнень трудового Борислава, керівником першого страйку. На нафтових промислах він на досвіді переконався, яку кривду терплять трударі: «Бенедьо не раз у важких хвилях задумувався над долею робітників. Зроду утлий і хоровитий він дуже був вразливий на всякий, хоч і чужий, біль і тому у Бориславі, наслухавшись про голод і злидні, що мучили робітників, Бенедьо Синиця задумується над організацією боротьби проти капіталістів доходить висновку: якби всі тисячі робітників та змовились разом не працювати на багатіїв, то капіталісти пішли б на значні поступки. Бенедьо вступає до побратимства, але вважає, що метод боротьби, вибраний Андрусем і Сенем Басарабами, є хибний, бо знищеш одного «кровопивцю, а на його місце другий давно нагострився». Не помста й індивідуальний теpop потрібні робітникам, а порятунок. Бенедьо переконує побратимів організувати касу взаємодопомоги для того, щоб допомогти трудящим, які перебувають у скрутному становищі. Маючи таку касу, вони зможуть оголосити загальний страйк. Під впливом Синиці інші робітники починають мислити глибше.Його ідеї швидко проникають у робітничу масу щораз більше задумується над своєю долею. Робітники стали менше ходити до шинків, не корилися надзорцям і касирам, загрожували їм, що не будуть більше терпіти кривди. Перша перемога окрилила трудівників. Переможний робітничий Борислав радісно сміявся. Та, використавши недосвідченість людей, капіталісти зірвали страйк.
Бенедьо глибоко переживає поразку: «Кілько він перетерпів в тих двох днях! З яким болем виривав він з свого серця одну за другою золоту надію!» Ta герой не впадає в розпач і не втрачає надії. Він, вдумливий наполегливий, сподівався зібратись із силами і продовжити до кінця розпочату боротьбу. Він говорив товаришам: «Час загоїть усі рани… Ми найдемо в собі силу зачати розбите діло знов наново…».
Бенедьо не схвалював задуму братів Басарабів спалити Борислав. До нього приєднались старі робітники Стасюра і Матій. Герой твору не пориває з побратимами, лишається з ними до кінця, сподіваючись стати їм у пригоді, але перестає бути їх керівником.
І. Франко вміло розкриває характер Бенедя, зіставляє його з іншими персонажами, послідовно розгортає події, висуваючи на перший план найголовніші з них. Усе це служить письменникові для реалізації його ідейно-тематичного завдання — показу єдності та організованості робітників у боротьбі з капіталістами.
І. Франко виявив велику симпатію до героя повісті. В українській літературі це перший образ кадрового робітника, який виростає до організатора робітничих мас, борця за інтереси людей праці.