«Прости мене, що ти, така свята… (За інтимною лірикою В. Стуса). Твір 11 клас

Василь Стус писав вірші про кохання, Сказати так, – те саме, що сказати: «Пушкін написав вірші про пам’ятник Петру І».

Замисліться тільки: майже вся лірика, присвячена коханій, синові, сім’ї, написана за десять тисяч кілометрів від них, у неволі, з постійною гіркою думою про те, як ускладнив і покалічив він їм життя. Цей біль за безневинні страждання жінок виплеснувся у вірші на мотиви української народної пісні «їхали козаки» , в якій є такі рядки:

…прив’язали Галю до сосни косами,
розійшлись по лісу, назбирали хмизу,
підпалили сосну від гори до низу…

Полум’я, в якому горіла ніжна, довірлива дівчина, охопило серце поета. Свою провину перед жінкою він відчував особисто – і як провину усього людства перед коханою, матір’ю нареченою:

Прости мене, що ти, така свята,
На тім вогні, як свічечка, згоріла.
О як та біла білота боліла,
як боліла біла білота.

Василь Стус уявляє кохання як такі відносини, коли люди стають – одна душа, одне тіло, одна доля. Тільки взаємна щирість і жертовність роблять любов справжньою:

Віддай мені своєї смерті частку,
візьми од мене часточку життя,
вдвох уникнем самоти, як пастки…

У неволі, у розпуці він береже спогади про щастя, яке тільки в снах повертається до нього:

Наснилося з розлуки, наверзлося,
з морозу склякло, з туги – аж лящить.
Над Прип’яттю світання зайнялося –
І син біжить, як горлом кров біжить.

Клята жіноча професія – чекати чоловіка з моря, із шахти, із тюрми… Василь Стус із далечини очима душі бачить, як
у порожній кімнаті

біла, немов стіна,
притомившись чекати,
спить самотня жона.

Оте простонародне «жона» надає дуже особистого смислу поезії, мов щось суттєве намагається передати рідній людині поет – свій біль, тугу, співчуття.

Згодом тяжчають спогади й думки. Муки близьких людей додають ще більшого болю в засланні, і стають перед поетом постаті жінок, розлучених з ним:

Жінку лишив на наругу,
маму лишив на біду.
Рідна сестра, як зигзиця,
б’ється об мури тюрми…

Безрадісна повість підходить до фіналу. Уже й поет готовий до смерті, з нею тепер буде шлюб. А сниться дім, сниться, як
Спить кохана. Мати спить.

І навзнак,
по вечірній зморі впавши,
син міцно спить.

Останнє прохання – «відпусти мене, ясновельможний: бачу Україну в тьмяних снах» – крає серце.