Правда Сонечки Мармеладової (За романом Ф. Достоєвського «Злочин і покарання»). Твір 10 клас
Роман Ф. М. Достоєвського «Злочин і покарання» показує читачеві галерею різноманітних персонажів, які не тільки штовхають Родіона Раскольникова на злочин, але й якимось чином допомагають головному герою зізнатися у вчиненому, усвідомити необґрунтованість його теорії, яка й стала, на мій погляд, основною причиною злочину. Я думаю, що людиною, яка підштовхнула головного героя до зізнання, допомогла йому відродитися духовно, є Сонечка Мармеладова.
Це була дівчина років вісімнадцяти, невеликого зросту, худорлява, але досить гарненька блондинка з чудовими блакитними очима. Доля жорстоко і несправедливо обійшлася з нею та її близькими.
По-перше, судячи з усього, Соня втратила матір, а потім і батька; по-друге, бідність змусила її вийти на вулицю заробляти гроші. Але жорстокість долі не зломила її моральний дух. В умовах, здавалося б, які виключають добро і людяність, героїня знаходить вихід, гідний справжньої людини.
Її шлях – самопожертва і релігія. Соня спроможна зрозуміти і полегшити страждання будь-кого, спрямувати на шлях істини, усе простити, прийняти на себе чужі страждання. Вона жаліє Катерину Іванівну, називаючи її «дитиною, справедливою» , нещасною. Її великодушність проявилася вже тоді, коли рятує вона дітей Катерини Іванівни, жаліє батька, що вмирає на її руках із словами каяття. Ця сцена, як, утім, і інші, уселяє повагу і співчуття до дівчини з перших хвилин знайомства з нею. І не дивно, що глибину душевних мук Раскольникова призначено розділити Софії Семенівні. Саме їй, а не Порфирію Петровичу, Родіон вирішив відкрити свою таємницю, тому що відчув: судити по совісті його може тільки Соня, і суд її буде відрізнятися від суду Порфирія. Він жадав любові, співчуття, людської чуйності, того вищого світла, що спроможне утримати людину в темряві життя. Надії Раскольникова на співчуття і розуміння з боку Соні виправдалися. Ця незвичайна дівчина, яку він назвав «юродивою» , дізнавшись про жахливий злочин Родіона, цілує й обіймає його, себе не пам’ятаючи, говорить, що «немає нікого такого нещасного тепер у цілому світі», як Раскольников.І це говорить та, котру бідність сім’ї прирекла на ганьбу й приниження, та, яку називають «дівицею легкої поведінки»! Невже заслуговує такої долі дівчина чуйна й самовіддана, тоді як Лужин, що не страждає від злиднів, такий дріб’язковий і підлий? Саме він вважає Соню аморальною дівицею, яка розбещує суспільство. Мабуть, йому ніколи не зрозуміти, що тільки співчуття і бажання допомогти людям, урятувати їх від своєї тяжкої долі пояснюють поведінку героїні. Усе її життя – суцільна самопожертва. Силою своєї любові, здатністю самовіддано перетерпіти будь-які муки заради інших дівчина допомагає головному герою перемогти себе і воскреснути. Доля Сонечки переконала Раскольникова в хибності його теорії. Він побачив перед собою не «тремтячу твар», не смиренну жертву обставин, а людину, самопожертва котрої далека від покірності і спрямована на порятунок тих, хто гине, на дієву турботу про ближніх.
Соня, самовіддана у своїй вірності і сім’ї, і коханню, готова розділити долю Раскольникова. Вона щиро вірить, що Раскольников зможе воскреснути для нового життя.
Правда Соні Мармеладової – у вірі в людину, у непохитність добра в її душі, у те, що співчуття, самопожертва, всепрощення і загальна любов урятують світ.