Пісенна творчість А. Малишка. 11 клас

Творчість Малишка розвивалася в річищі народнопісенної традиції. «Повів народної творчості невідступно супроводить поезію Малишка», — проникливо відзначав Максим Рильський. Мабуть, тому його поезія, ніколи не втрачаючи з народною творчістю цього прямого зв’язку, так легко спромоглася встановити і зворотний: десятки Манишкових творів буквально «пішли в народ» і, покладені на музику, стали справді народними піснями. Наприклад, «Пісня про рушник», «Ранки солов’їні», «Ми підем, де трави похилі», «Пісня про Київ». Ці твори, окрилені чарівними мелодіями Платона Майбороди, полюбилися людям і стали народними піснями. У піснях цих своєрідність художнього почерку поета позначена щедрим використанням фольклорних елементів. Повів народної пісні відчутний у лексиці, в ясності й простоті вислову, у глибині людських почуттів, у характері художнього мислення. З глибинних джерел фольклору черпає Малишко барви для змалювання образів.

Лірична пісня «Колгоспний вальс» відображає почуття щасливих хліборобів. Різноманітними художніми засобами поет малює радість трудівників, щедрість колгоспних ланів, народний достаток:

Люба, нам з тобою врожаю моря,
Тихо в надвечір’ї світить нам зоря…
Бадьорий настрій викликає картина літнього вечора, коли пісня сама злітає з вуст.

У пісні «Ранки солов’їні» звеличується ніжне кохання, яке ніколи не забудеться, сниться ночами. Згадуються і солов’їні ранки, і стежки, де ступали ноги милої, і подніпровські далі, якими колись милувалися разом:

Стежки і доріженьки
Ген лягли у даль,
В парі ми любилися —
Серденьку жаль.
Смуток ліг на душу ліричного героя. Розійшлися життєві шляхи закоханих, але сподівання на зустріч живе, тому і бадьорить душу приспів:

Знову цвітуть каштани,
Хвиля дніпровська б’є,
Молодість мила,
Ти серце моє.
Поезія Андрія Малишка живилася з джерел народної творчості та класичної літератури.

Саме близькість до фольклору визначає такі якості поезії Малишка, як пісенність, прозорий і чіткий вислів, розмовні інтонації.

Материнській любові і відданості, материнській печалі і величі Малишко присвятив схвильовані рядки багатьох віршів, поем. Образ матері в «Пісні про рушник» набуває узагальненого значення.

З глибинних джерел фольклору черпає Малишко барви для змалювання образу матері, яка проводжає свого сина в далеку дорогу:

Рідна мати моя, ти ночей не доспала
І водила мене у поля край села,
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя дала.
Мати журиться, розлучаючись із сином, але вірить у його світлу долю, і благословляє у дорогу:

Я візьму той рушник, простелю, наче долю,
В тихім шелесті трав, щебетанні дібров.
І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю,
І дитинство, й розлука, і вірна любов.
«Він полишив нам золоті розсипи своїх поезій, нев’янучу красу своїх пісень… Вогнистий син України, улюбленець народу… співець життя, молодості, любові — такий він для нас, незабутній Андрій Малишко», — сказав про поета Олесь Гончар.