Палка любов до Батьківщини в поезії А. Малишка. Твір 11 клас

Андрія Малишка називали людиною з вогнистим темпераментом. Про що б не писав він, усьому віддавався палко і рвучко. Жадібність до життя проявлялась у нього як прагнення охопити весь безмір людського існування, поринути в глибини народного духу, пізнати вічні таємниці природи. Вій багато працював, але не встигав висловити все, що бачив, відчував, мислив. Гарячі рядки Малишка міняться і живуть, як жарини у вогнищі.

Україна Малишка – насамперед люди. Батьківщина уособиться в образі матері («Материнська»), дядька («Дядько мій, Микита-чорнокнижник…»), кашовара («Кашовар»)… Малишко написати «лист до гречки», розмовляти з «хмариною в небі голубім», підслухати, як бусел «розмовляє про діток» . Палка любов до Батьківщини поєднана в нього з глибоким знанням її, тому Малишкові відкриваються найпотаємніші куточки і народної пам’яті, і людської душі, і незбагненної природи.

Разом з Україною горівши і не згорівши в полум’ї війни, Малишко створює вірші, в яких заклик до битви поєднується зі скорботою по знівеченій матері-землі.

І Дніпро заревів:
– Мною кривду стару не забуто,
А нової наруги я вічно катам не прощу!

Незабутні слова вірша «Україно моя!» – це роздум над тим, що є для людини Батьківщина, зізнання в любові і присяга на вірність:

Україно моя, далі, грозами свіжо
пропахлі,
Польова моя мрійнице. Крапля
у сонці з весла.
Я віддам свою кров, свою силу і
ніжність до краплі.
Щоб з пожару ти встала, тополею
в небо росла.

Горе й щастя держави складається з горя і щастя кожної людини, розуміє Малишко. Він створює проникнуті теплим співчуттям образи людей, чиє життя розтоптала війна.

Сповнений жалю голос поета наче плаче над матір’ю:

Не плачте, мамо, не треба,
Вже не вернути сина.
Он він лежить під тином.
Скроня злегка у крові.

Немов усе життя, зґвалтоване катами, кричить у вірші:

– Ми знаємо, знаєм
знаєм – кричать
пеньки обгорілі із хати, з комори, з клуні
в сльозах і в горі твоїм.

Віра у свій народ надає оптимістичної ноти найважкішим поезіям. А якою піднесеною радістю лунають рядки, сповнені віри в щастя, у розквіт звільненої України:

Вставай, моя рідна, розлуки доволі,
Які ми з тобою ще будем багаті –
Веселкою в небі, барвінком у полі,
Розплатою-люттю при спаленій хаті.

Андрій Малишко ніколи не забував, через який жах пройшла Україна. Ледве не втративши її, він ще більше цінив кожен лист її тополь, кожну райдугу в її небі. Учить цінити Батьківщину нас, тих, хто читає його вірші.

А. Малишко – співець життя. Твір 11 клас
Ліричний монолог про Україну (За поезіями А. Малишка). Твір 11 клас

Залишити відповідь

Your email address will not be published / Required fields are marked *