Основа невмирущого кохання. (За інтимною лірикою В. Симоненка). Твір 11 клас

Чистота душі найбільше відбивається в коханні, чиста поетичного хисту – у віршах про ці інтимні почуття. Лірика Симоненка молода, палка, але не позбута філософського оселення почуттів. Віддаватися почуттям усім серцем природно для нього. Про перше кохання розповідається у вірші «Вона прийшла» – і несподіваність, загадковість цього феномена тривожить і чарує поета. Любов «виплила з туману… юнацьких несміливих снів» , перегорнула мимохіть душу. Симоненко передає природність і неминучість почуття:

Прийшла любов непрохана й неждана –
Ну як мені за нею не піти?

Поет осмислює життя так мудро, що забуваєш, що він молодий, назавжди лишився молодим. Він знає, що кохання – свято і будні, готовий до цього, без страху дивиться в майбутнє, тому що вірить: кохання все здолає, любов «в душі щедро б світила, оновляла їх знову і знов».

Кожна спроба звести кохання до брутальних і брудних еротичних стосунків зустрічає в Симоненка інстинктивний опір, гнів і огиду. У вірші «Мені здавалась пошлою й бридкою…» цинізму, що принижує і жінку й кохання, протиставляються чистота, цнотливість почуттів. Про секс юні непотреби говорять голосно, а про своє кохання поет – навіть пошепки, він тільки згадує «білі ниви» і ту, що
…на плечі клала руки

І обпікала дотиком гарячим.

Антитеза (мовчання – гучна бравада, білі ниви – кімната із неприємним духом прілих сигарет) без зайвих слів допомагає поетові висловити, що таке кохання, як відрізняється воно від пустої імітації почуттів.

Подвійність образу коханої, яка підкорює цнотливістю і вчаровує обіцянкою, змальована поетом кількома точно знайденими рисами: «губи неціловані і грішні, очі божевільно голубі» , «ненаглядна, злюща, чудова…», «милі, теплі руки». Обожнювання жінки – характерна риса Симоненка. Боляче ранить його трагедія розлуки, коли, відчуваючи плинність життя, рідкість зустрічей зі справжнім почуттям, він втрачає кохання:

Але ми з тобою…
Ми не вічні,
Ми з тобою просто – ти і я…
І тому для мене так трагічно
те, що ти чиясь, а не моя.

Гострий духовний зір допомагає поетові крізь юнацькі романтичні мрії, які бувають у всіх, роздивитися реальну жінку упізнати саме в ній єдину, яка створена для нього. Бути враженим чимось незвичайним доступно майже усім:

Я від тебе жадав незвичайного
й дивного.
Щоб з’явилася маревом, видивом,
сном…

Але тільки видюче серце побачить незвичайне в тому, що поруч кожен день. Симоненко нагадує нам, що
…не можна життя заховати
За рожевих ілюзій вуаль.
Та коли відносини між людьми судить «не образа, не гнів – любов», це основа невмирущого кохання. То ж рід людський не спиниться, не пройде.