Образ Вітчизни в поезії «Україна»

Скачати повний твір

Моя Україно, недоле моя,

Була ж ти мені дорогою,

А нині тебе вже лишаюся я.

Ох, що ж ти зробила зі мною!

Ці слова написав Тодось Осьмачка, нещасний син України, якому випала трагічна доля: арешти, допити, ув’язнення, переховування, психіатрична лікарня. Свої дні, пройняті страхом переслідування, поет закінчив в Америці. Йому так і не судилося повернутися туди, куди нестримно линуло серце, — до України.

Якою ж бачив поет-вигнанець рідну Україну? Вона постає перед ним багатою й пишною: у чистих водах українських рік «неціджена риба», у лісах — «звіри ненаджені», «птахи незлякані». Над «немріяними шляхами» здіймаються «гори неважені». Перебуваючи на чужині, поет відчував себе самотнім, нещасним, приреченим на довічне блукання.«… і кімнати не маю я нині без свідків чужих прочитати хоч вірш», — виливав душу Осьмачка.

А втрачена Вітчизна не давала спокою. І знов вона являлася поетові: виснажена штучним голодомором, жорстоко покарана за бажання бути незалежною, оніміла без вкраденої у неї мови…

Хоч Тодось Осьмачка був відірваний від України, але між ними існував тісний зв’язок. Кожна рана на грудях рідної землі ставала раною в поетовому серці, бо Вітчизна була для нього матінкою — прекрасною, незабутньою.

Оце такая в тебе

матінка,

в руці Господній

Україна.

Синьонебая!

Як же мріяв поет опинитись під цим синім небом! Та не судилось…

Скачати повний твір
Роздуми поета над тим, що таке справжній патріотизм (за поезією «Патріоти»)
(твір-роздум за поемою Ш. Руставелі «Витязь у тигровій шкурі»)

Залишити відповідь

Your email address will not be published / Required fields are marked *