Образ Степана Радченка – головного героя роману В. Підмогильного «Місто». Твір 11 клас

Роман «Місто» В. Підмогильного вийшов друком 1928 року у Харкові. Письменник пояснював свій задум так: «Написав “Місто”, бо люблю місто і не мислю поза ним ні себе, ні своєї роботи. Написав ще й тому, щоб наблизити, в міру змоги, місто до української психіки, щоб сконцентрувати його в ній, і коли частина критики закидає “хуторянську ворожість до міста”, то я можу закинути тільки невдячність проти села. Але занадто вже довго ми під стріхами, щоб лишатися романтиками їх».

Роман «Місто» — перший урбаністичний твір в українській літературі. Після виходу у світ він викликав цілу зливу відгуків; роман обговорювали на відкритих диспутах, літературні критики теж не залишили твір поза увагою: одні хвалили його, інші лаяли, але ніхто не залишався байдужим.

Степан Радченко — головний герой твору, приїхав до Києва, щоб здійснити свою юнацьку мрію — вступити до інституту, вивчитися й повернутися в село з новими знаннями, підняти занедбану культуру, розкрити селянам очі, розширити перед ними обрії, «вернутись на село новою культурною людиною і разом з тим привезти туди нове життя». Проте дуже скоро він розмірковує про безперспективність життя в селі та й самого села, соромиться того, що він селянин і всіма способами намагається забути своє походження. Місто вабить його своїми вогнями, ритмом життя, а «село стало йому чуже, воно потьмяніло в його спогадах, як блідне ліхтар у проміннях дня, але тяжіло над ним як докір, як тривога». Степан намагається пристосуватися до міста, змінює свою поведінку, зовнішній вигляд, манеру рухатися й говорити, міняє ім’я Степан на, як йому здається, милозвучніше Стефан. Він зрікається минулого швидше, ніж воно стає минулим.

Вступивши до вищого навчального закладу, герой твору відчуває себе розумнішим не тільки за своїх однокурсників (він старший за випускників шкіл, устиг і повоювати, й попрацювати), а й за деяких викладачів, а тому відвідує лекції дедалі рідше й рідше, поки й зовсім не покинув навчання. Вища освіта здавалася йому зайвою, адже він видав свій перший твір, підготував до друку першу книжку, читав лекції з мови, отримував зарплату й гонорари, став чиновником від літератури, переселився в нову квартиру, обростав зв’язками й потрібними знайомствами. Здається, життя вдалося, але чому ж він почувається таким самотнім і нікому не потрібним? Що ліпше він облаштовує свою квартиру, то незатишнішою вона здається і тим менше до неї хочеться повертатися після служби. Іноді в нього виникає бажання все кинути, поїхати в село, де життя просте й зрозуміле, люди говорять те, що думають, де дівчата, ставши дружинами, не влаштовують вечірки, не палять цигарки, а народжують і виховують дітей, порають господарство, догоджають чоловікові. Тут, у місті, він зустрічався з різними жінками, і всі вони якось змінювали Степана, впливали на його подальше життя. Найзрозумілішою була Надійка, дівчина з села. Та дуже швидко вона набридла Степану своєю наївністю й обмеженістю. Тамара Василівна (Мусінька), дружина крамаря, у якого жив Степан, стала його коханкою. Немолода жінка спочатку привабила хлопця своєю досвідченістю, але він не мав ніяких планів щодо їхнього спільного майбутнього і легко відмовився від її кохання. Зоська, міська дівчина, привабила героя своєю неординарністю. Таких дівчат він ще не зустрічав, а тому захопився нею, навіть надумав одружитися, але на вечірці, де мав освідчитися, відмовився від дівчини. Рита, балерина, сподобалася Степанові своєю витонченістю, але вона сама не хотіла серйозних стосунків. Жодна із знайомих жінок не відповідала запитам героя, бо він сам не міг визначитися у своїх смаках.

Степан переходить через світ студентства, так і не здобувши вищої освіти, зазирає до робітничого середовища, живе у світі міської богеми, проводить час серед видавців, поетів, театральної публіки, але скрізь почувається незатишно, бо насправді не має свого затишного куточка. Він так і не написав свою давно вимріяну «повість про людей», бо насправді людей він не любив і не поважав. У ньому постійно живуть і борються між собою добро і зло: він тягнеться до хорошого, але чинить зло й не страждає через те, що Мусінька не без його втручання постаріла й опустилася, Надійка відмовилася від своїх юнацьких мрій, Зоська покінчила життя самогубством. Він скептично, а то й іронічно сприймає себе та навколишній світ і разом з тим не хоче щось змінювати. Сумує за селом, але нізащо не повернеться туди, де змушений буде обробляти землю, спілкуватися з людьми простими й неосвіченими; йому доведеться забути про широкі вулиці міста, театральні вистави, зустрічі з привабливими жінками, про богемне життя, затишну квартиру, про м’який диван і привабливий вигляд із широкого вікна на шостому поверсі теплого будинку. Словом, Степан Радченко — маргінал, людина, яка не вписується в одне середовище через своє походження, а в друге — через свій світогляд.

Кохання перемагає все (за новелою О. Гончара «За мить щастя»). Твір 11 клас
Трагедія роду Половців – це трагедія України (за романом Ю. Яновського «Вершники»). Твір 11 клас

Залишити відповідь

Your email address will not be published / Required fields are marked *